Суспільний «герой» чи козир для пропаганди Кремля? Кому насправді вигідне публічне СЗЧ Гнезділова
«Тема встановлення чітких термінів служби, насправді не має простого рішення»
Однією з найрезонансніших тем в українському інформаційному просторі за останній місяць стало самовільне залишення військової частини військовослужбовцем 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, контрактником Сергієм Гнезділовим. Про це рішення він повідомив 21 вересня в ході дискусії про демобілізацію і строки військової служби на «Фестивалі думок», яку транслювало «Суспільне радіо». Але його історія почалася значно раніше.
«Я добровільно демобілізувався. Мене просто зараз можуть заарештувати, але в тюрмі принаймні є чіткі строки», – сказав він, уточнивши, що перебуває третій день у СЗЧ.
Увечері того ж дня, підтримуючи градус цієї ситуації, військовий написав у Facebook про необхідність встановлення строків служби в умовах воєнного стану:
«П'ять років у Збройних силах лише переконали мене ось у чому: ніхто не народжений для війни... Відсьогодні я йду в СЗЧ до встановлення чітких строків служби чи до свого 25-річчя, маючи за своєю спиною п'ять років бездоганної солдатської служби».
Попри важку ситуацію на фронті й чутливість теми СЗЧ, вчинок Гнезділова отримав переважно негативну оцінку. Військовослужбовці, громадські діячі, прості громадяни в соціальних мережах висловили своє обурення таким демаршем у складний для країни час.
«Красиве і публічне залишення таки стало прикладом. І хтось пішов услід. А хтось залишився. Залишився, щоб завтра російські танки не вийшли під Київ. Звісно, уся російська пропаганда цю історію розганятиме активно. За будь-які гроші. Їхня мотивація зрозуміла. Там, де вони не змогли пройти штурмом, вони пройдуть парадним маршем. Якщо ми підтримаємо ідею, що це дуже правильно і красиво. А може, спробуємо? Ну, всі піднімемося завтра й підемо на позиції… давайте одразу за Київ? І станемо на кільцевій із боку Вишневого й Бучі. Страшно? Усі ці суперечки мають сенс, доки ви знаєте, що хтось не піде…» – резюмував політичний експерт і військовослужбовець Кирило Сазонов.
Не оминула ця історія уваги й західних ЗМІ, зокрема американських. 19 жовтня газета New York Times опублікувала суперечливу статтю з акцентуванням на «втомі» українських військових від бойових дій і необхідності встановлення чітких строків служби. Та чи насправді «турбота» заокеанських журналістів мотивована бажанням покращити становище українських захисників? Або ж такі реверанси – чергове підігрування російській пропаганді, якщо не пряма служба інтересам Кремля?
«Там Гнезділов виходить хорошим. Я не зовсім зрозумів, хто тоді поганий? Ми, хто залишилися? Держава, яка… що? Не скеровує після закінчення контракту додому? Ну, скерує вона нас. Черг під ТЦК немає. Отже, російська армія незабаром буде під Києвом. Чи в Києві. Нас же відпустять по домівках, заміни немає. Усе дуже сумно, але дуже просто», – обурився Кирило Сазонов.
Справа Гнезділова: боротьба за справедливість чи спосіб «відсидіти(сь)»?
Історія із залишенням військової частини Гнезділовим почалася не у вересні, і навіть не 2024 року. Журналіст і громадський діяч Віктор Трегубов повідомляв, що він пішов у СЗЧ не з фронту, адже із жовтня 2023-го веде подкасти й організовує фестиваль «ВиделкаFest», а це «неможливо було зробити з передової».
«Я не маю проблем з тим, що Сергій зараз перебуває в Києві. Я навіть переконаний, що цьому є якесь офіційне, законне та моральне пояснення. Я теж перебуваю в Києві, не мені докопуватись. Але зараз він, м'яко кажучи, трішки кривить душею, коли намагається подати свій демонстративний вчинок як вчинок втомленого піхотинця. Бо це як «вбивство в стані афекту» через рік після стану афекту. Себто, «втеча з фронту» після року в тилу», – обурювався Трегубов.
Пізніше він додав, що військовий 56-ї ОМБр покинув ЗСУ вперше й до того ж під час лікування, а це юридично захищає його від відповідальності.
«Втомився. Пішов. Прямо з київської кальянної пішов. І оформив це красивим жестом політичної дії, і прикрив юридичною неможливістю притягти до відповідальності, бо ж перший раз, та й з лікування», – написав Трегубов, не вказавши безпосередньо на Гнезділова, однак, судячи з опису, йдеться саме про нього.
Як повідомляли ЗМІ з посиланням на матеріали слідства, основною причиною дезертирства стала непокора, тобто невиконання Гнезділовим бойового наказу командира. З метою встановлення дійсних причин відмови військовослужбовця від виконання бойових завдань командир направив його до лікувального закладу, але той скористався цим і, керуючись мотивами боягузництва та маючи намір на підрив авторитету військової служби, не прибув на обстеження та почав переховуватись, розуміючи, що перебуває у статусі військовослужбовця та може понести передбачену Кримінальним кодексом відповідальність.
Після заяви Гнезділова про СЗЧ у 56-й ОМБр почали службове розслідування. Там повідомили, що його дії мають ознаки кримінального правопорушення за ч. 5 статті 407 Кримінального кодексу України – самовільне залишення військової частини або місць служби, вчинене в умовах воєнного стану. А це від 5 до 10 років в’язниці. Також там наголосили: позиція командування військової частини залишається незмінною – нульова толерантність до скоєння подібних злочинів.
Сам Гнезділов відповів, що його бригада «все правильно прокомунікувала» і що він розуміє – «СЗЧ – кримінальний злочин». Водночас військовий закликав повернутися «до обговорення проблем», а не «обговорювати персоналію».
Після цього Гнезділов почав через засоби масової інформації шукати в лавах ЗСУ та серед цивільних однодумців, які також схильні до боягузництва, проголошуючи ідею «слабкості» Збройних сил України, що може бути використане агресором як елемент гібридної війни. Одним з таких жестів військовослужбовця є відеоінтерв’ю американському NYT, яке він записував 1 жовтня із, як вказує газета, «секретного місця, де він переховувався від української влади».
«У мене не залишилося іншого вибору, окрім як піти, дуже голосно грюкнути дверима і змусити людей нарешті почати говорити про цю проблему», – з особливим «героїзмом» наголошував Гнезділов американським журналістам, щоби «привернути увагу до необхідності звільнення втомлених солдатів та заміни їх новими призовниками».
Та вже 9 жовтня за Гнезділова взялися правоохоронці, повідомивши про його затримання. За інформацією Державного бюро розслідувань, військовослужбовця підозрюють у самовільному залишенні військової частини, вчиненому з метою ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України. Наступного дня йому оголосили про підозру.
11 жовтня Печерський райсуд Києва відправив його під варту на 60 діб. Під час засідання суду Гнезділов повідомив, що усвідомлює свої дії й «не зможе продовжувати службу, поки не буде чітких її строків». До того ж він пригрозив, що оголосить голодування, якщо в Україні не напрацюють законопроєкт про демобілізацію.
Про що каже закон?
Попри усю багатослівність і бажання Гнезділова привернути до своєї персони якомога більше уваги й створити суспільний резонанс, Конституція чітко вказує на продовження строків військової служби на період дії воєнного стану.
Так, відповідно до закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, а також до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі й стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, а отже, демобілізація не передбачена.
У квітні поточного року Верховна Рада була близька до ухвалення рішення щодо демобілізації й ротації військових, однак за кілька днів до голосування за законопроект про мобілізацію цю норму виключили.
У Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки пояснили, що це було зроблено на прохання міністра оборони Рустема Умєрова та головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, а законопроєкт про демобілізацію уряд подаватиме окремо. У висновку Комітет доручив Кабінету міністрів впродовж восьми місяців з дня опублікування законодавчого акту в газеті «Голос України», тобто вже після ухвалення, розробити й внести на розгляд законопроєкт щодо удосконалення механізмів ротації військовослужбовців під час воєнного стану, їх демобілізації та медико-соціальної реабілітації.
СЗЧ і відповідальність: чи усім втікачам «світить» в’язниця?
На сьогодні, в умовах воєнного стану, за самовільне залишення служби військовослужбовцем, передбачається кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Дезертирство карається позбавленням волі від 5 до 12 років.
Лише протягом 2023 року за СЗЧ засудили 1 577 військових. З них 30 – жінок. Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, посилаючись на статистику Державної судової адміністрації, зауважував, що це найпоширеніший злочин серед військовослужбовців.
Та вже у серпні Верховна Рада зробила крок назустріч тим, хто вперше самовільно залишив частину, але потім повернувся на службу, ухваливши законопроєкт №11322. Згідно з документом, для таких військових передбачено скасування покарання, якщо вони добровільно звернуться до слідчого чи прокурора з наміром повернутися до військової частини для продовження служби. Намір військовослужбовця має бути схвалений командиром.
У Державному бюро розслідувань наголошували, що відомство орієнтоване на те, аби повертати на позиції бійців, які залишили місце служби, а не на збільшення щодо них кримінальних проваджень. За словами директора ДБР Олексія Сухачова, пріоритетними у цьому питанні є профілактичні заходи та роз'яснювальна робота.
Кому насправді вигідне СЗЧ Гнезділова?
Тема встановлення чітких термінів служби, яку нібито намагається порушити Гнезділов, насправді не має простого рішення. Будь-яке рішення, яке з цього приводу може ухвалити парламент, завжди буде половинчастим і не вирішуватиме комплекс супутніх проблем, пов’язаних з обороною країни. І Гнезділов це чудово розуміє. З-поміж цього, він чітко усвідомлював можливі наслідки для себе, публічно ідучи на порушення законодавства. Адже закон є закон, який повинен виконуватись, і це абсолютно безвідносно до особи чи суспільно-політичної позиції самого Гнезділова. Та, навіть попри це, він все одно публічно нівелює конституційні обов’язки кожного громадянина, деморалізуючи частину війська й ініціюючи в суспільстві хибну дискусію.
Чи призведе роздмухування цієї історії до позитивного рішення, в першу чергу для суспільства? Навряд чи. Тема СЗЧ – чутлива і болюча. Саме тому історію Гнезділова будуть використовувати різні сили як для маніпулювання суспільною думкою, так і для досягнення своїх політичних цілей. Не стоятиме осторонь і Росія. Тому не виключено, що публікації в NYT, де героїзується історія з СЗЧ, також є продовженням російської ІПСО, яка спрямована на підрив морального духу українців та штовхання до переговорів з агресором – звісно, не на умовах нашої країни.
Звідси слідує важливе й доленосне для України питання: можливо дії військовослужбовця потребують більш жорсткої оцінки з боку правоохоронних органів?