Майбутнє світової безпеки вирішуватиметься в Україні

Лідери НАТО зустрінуться в столиці Іспанії наприкінці червня на саміті, який може стати дійсно історичним. Вони мають затвердити нову Стратегічну концепцію в той час, як російське вторгнення в Україну створило серйозну загрозу міжнародній безпеці для цілого покоління. Вибір, зроблений в Мадриді, швидше за все, сформує геополітичний порядок на десятиліття вперед.

Сьогодні Європа є свідком найбільшого конфлікту з часів Другої світової війни. Десятки тисяч українців загинули. Десятки українських міст зрівняні з землею. Мільйони були вимушені покинути рідні домівки та шукати прихистку в сусідніх країнах ЄС.

Вплив війни не обмежується лише європейським континентом. Росія шантажує весь світ ймовірністю глобального голоду та дефіциту енергоресурсів. Кремлівські чиновники відкрито погрожують міжнародному співтовариству ядерною ескалацією.

Настав час для лідерства НАТО. Довгоочікувана Стратегічна концепція альянсу слугуватиме дорожньою картою для майбутнього вільного світу. Це буде перший офіційно ухвалений документ з того часу, як вторгнення Кремля в Україну зруйнувало міжнародну систему безпеки, що була створена після Другої світової війни.

Інші ключові міжнародні інституції вже визнані неефективними. Ракетний обстріл Києва у квітні під час візиту Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша мала на меті продемонструвати відверту неповагу до ООН. Очевидно, що Рада Безпеки ООН не в змозі підтримувати мир, доки один з її постійних членів зберігає право вето, вчиняючи геноцид в Україні. ОБСЄ зазнала такої ж серйозної втрати легітимності після початку бойових дій 24 лютого. Якщо ці інституції не зазнають радикальної реформи, вони зникнуть.

В умовах кризи міжнародної системи безпеки нова Стратегічна концепція НАТО набуде статусу і символізму, які значно перевершують попередні очікування. Це дасть уявлення про майбутнє міжнародних відносин. Якщо таке бачення буде характеризуватися інертністю та порожніми проявами занепокоєння, це означатиме, що вільний світ більше нездатний протистояти міжнародній агресії. Для авторитарних режимів це буде відкритим запрошенням діяти безкарно. Зовсім інший сигнал, якщо Стратегічна концепція демонструватиме справжнє лідерство.

Вкрай важливо визнати, що авторитарні режими сьогодні залежать від інертності міжнародного співтовариства. Автократії здатні діяти швидше, ніж демократії, і набагато швидше за міжнародні альянси. Це дозволяє їм встановлювати факти на місцях, перш ніж інші зможуть відреагувати. Всі наступні переговори зазвичай проходять на користь агресора та на шкоду жертві. Україна, Грузія та Молдова випробували це на собі.

Демократичному світу потрібно терміново повернути собі ініціативу. Занадто довго західні лідери дозволяли таким авторитарним особам, як Путін, встановлювати міжнародний порядок денний і робити перший крок, поки інші тільки почитають реагувати.

Українці можуть підтвердити, що такий підхід не є правильним. Наразі міжнародне співтовариство обговорює саме ті санкції, до яких закликала українська влада понад рік тому, коли Росія вперше зосередила війська вздовж українського кордону та погрожувала повномасштабним вторгненням. Замість санкцій рішенням Заходу навесні 2021 року стало нагородити Путіна діалогом.

Кожна поточна розмова з нашими міжнародними партнерами зосереджується на тому, як захистити небо України за допомогою вдосконалених систем авіації та протиракетної оборони, але в цьому немає нічого нового. Я пам’ятаю, як ще у серпні 2021 року, коли перебував в США, наполягав на потребі в західних системах ППО. І я не був першим українським чиновником, який говорив про це.

Потім президент Зеленський провів успішну зустріч у Білому домі з президентом Байденом, під час якої було прийнято рамковий документ, що надає нового значення нашому оборонному партнерству. Проте, не було такого відчуття, що ця співпраця є невідкладною. Декілька місяців тривали дискусії щодо поставок ракет «Стінгер», а дозвіл надішов лише після того, як почали з’являтися повідомлення про неминуче вторгнення Росії.

Незважаючи на усі попередження про те, що Москва готова до нападу, Україна не отримала нічого, крім піхотної зброї для ближнього бою чи партизанської війни. Замість жорстких західних санкцій, які могли б стримати Росію, ми зіткнулися з прогнозами, що Київ впаде протягом трьох днів.

Ми не поділяли цього фаталізму. Хоча ми мали доступ до тих самих даних розвідки, що й наші партнери, ми були впевнені, що наша поточна підготовка унеможливить взяття Києва за три тижні, не кажучи вже про три дні. Військові частини були передислоковані відповідно до розташування російської та білоруської армій. Було переміщено авіацію та засоби ППО. Було зібрано припаси, які дозволили б Києву пережити тримісячну облогу. Зайве говорити, що такі резерви накопичувалися не за одну ніч.

Поки ми готувалися захищати країну, наші партнери продовжували вагатися. На Мюнхенській конференції з безпеки лише за кілька днів до початку війни українська делегація провела низку надважливих розмов з партнерами. Якщо наші колеги були настільки впевнені в неминучому вторгненні, чому вони не були готові вжити заходів стримування? Знову й знову нам казали, що це може призвести до ескалації.

Наразі проводяться спроби переконати Україну в необхідності розпочати переговори. Вони не мають на меті встановити суму російських репарацій або визначити, в якому українському місті відбудеться майбутній російський трибунал із військових злочинів. Натомість українців заохочують домовлятися про те, яку частину нашої землі ми повинні подарувати Москві, щоб не «принижувати» Путіна. Таке мислення не принесе міцного миру. Насправді якраз навпаки.

Багато спостерігачів вважають реакцію Заходу на вторгнення Росії в Україну неадекватною. Особисто я вважаю, що ключовою проблемою є інертність. На кожному етапі кризи Захід передавав ініціативу Росії та дозволяв Москві диктувати темп.

Чи відображатиме нова Стратегічна концепція НАТО інертність, яка призвела нас до нинішньої кризи, чи вона продемонструє таке лідерство, яке дозволить демократичному світу відновити свою владу? Я, як і раніше, налаштований оптимістично. Зрештою, держсекретар США Ентоні Блінкен, міністр оборони Ллойд Остін III, голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі та держсекретар оборони Великобританії Бен Воллес – це не просто великі друзі України; всі вони є доказом того, що лідерство все ще може подолати інертність на міжнародній арені. Серед наших партнерів із ЄС є також багато інших лідерів, що надихають.

Проблеми, з якими ми стикаємося, можна подолати лише разом. Україна зараз чекає чіткого сигналу від НАТО щодо нашої майбутньої ролі в європейській безпеці. За останні чотири місяці українці переконливо продемонстрували, що ми можемо слугувати східним щитом Європи.

Сигнал, на який очікує Україна, має виходити за рамки простих слів підтримки. Ми маємо розробити спільну стратегію, орієнтовану на перспективу і яка передбачає вирішення практичних проблем безпеки, що чекають на нас попереду. Наприклад, очевидно, що Україна і НАТО мають спільний інтерес у захисті нашого неба. На яких літаках мають тренуватися українські льотчики? Чи повинні вони літати на винищувачах F-15 і F-16, чи, можливо, їм слід негайно перейти на F-35? Можливо, це мають бути винищувачі Gripen? Такий діалог потрібен з усіх питань, від протиракетної оборони й танкових підрозділів до військово-морських сил та кібербезпеки.

Якщо у новій Стратегічній концепції НАТО не буде чіткого місця для України, документ буде відірваний від реалій безпеки сьогодення та мертвий одразу після свого виникнення. Це була б перемога інертності та зелене світло для таких диктаторів, як Путін, для проведення агресивної зовнішньої політики. Весь світ стане набагато небезпечнішим місцем.

До того часу, коли в Іспанії розпочнеться саміт НАТО, повномасштабне вторгнення Росії в Україну триватиме вже п’ятий місяць. Це вторгнення вже завдало приголомшливих втрат українському народу та змінило геополітичний ландшафт. Демонструючи сильне лідерство, члени НАТО можуть визначити результат війни та майбутнє світової безпеки.

Джерело