Чому дальність «Атакамсів» не має значення
«Велика Британія і Франція будуть діяти у руслі США»
Уточнюю, що насправді оця заплутаність з дозволеною дальністю «Атакамсів» — чи то 80 км, чи то 300 км, не має значення. Значення мають цілі, по яких можна бити. А вони, за наполяганням США, суто військові — скупчення живої силі, техніки, аеродроми, штаби, склади, переправи у Курській області. Об’єктів російської енергоструктури там, на жаль, нема.
Велика Британія і Франція будуть діяти у руслі США.
Зазвичай, взаємодія виглядає наступним чином. ЗСУ пропонує варіанти цілей. На ті цілі, з якими партнери погоджуються, вони надають координати для ракетних ударів (ніякі військовослужбовці НАТО на території України не вводять ці координати в установки Хаймарс, це маячня Путіна, бо все відбувається в напівавтоматичному режимі). Відповідно, в основному, це будуть цілі у Курській області, пов’язані з контингентом вояків з Північної Кореї.
Можна припускати, що у наявності у нас будуть до сотні «Атакамсів» і біля 20 ракет «Шторм-Шедоу»/«Скальп» (це не таємниця). Така кількість не дозволить принципово переломити фронтову ситуацію у Курській області, проте дозволить певним чином нівелювати наявність північнокорейського контингенту у кількості 10-12 тис вояків з реактивною та звичайною артилерією.
Утримання плацдарму у Курській області зараз стало принципово важливим. Бо напередодні потенційних переговорів ламає схему агресора. Зверніть увагу, у недоімперії практично припинили вживати таке зручне для них колись формулювання «з урахуванням реалій на землі». Бо зараз це означає, що не тільки Україна втрачає неконтрольовані території, але й Росія. І як тоді співати про «досягнення всіх цілей СВО»?
І принагідно ще про одну тему. Як висловились би наші незамінні топ-менеджери, «на зовнішньополітичному треку фіксується негативний тренд». А саме, в оточенні Дональда Трампа починають глузувати з президента В. Зеленського. Не критикувати, а саме глузувати.
Цім доволі системно займаються син обраного президента США Трамп-молодший, Ілон Макс, журналіст Такер Карлсон, є й інші, менш помітні. Це погано. Бо це не якась невихованість людей з найближчого оточення Трампа, а цілком свідома позиція. І вона ризикує стати неофіційною нормою. Це вигідно Трампу, бо людині, яку не поважають і з якої намагаються зробити посміховисько, дуже просто відмовити у навіть самому необхідному. Або примусити до самого принизливого. А потім ще й написати десь у мережі Х: «Прохав, але не отримав. Демократична халява скінчилася».
Неприйнятну ситуацію треба негайно виправляти. Але для цього треба стати для Трампа не набридливим прохачем, а молодшим партнером у його планах.