Мирний план Китаю. Що насправді задумала Піднебесна
Китай вступає у геополітичну гру навколо війни та миру в Україні з твердим наміром виграти
Щоб по-справжньому розуміти Китай, треба там народитись. А потім там померти. І тоді, мабуть, розуміння прийде. До твоїх онуків.
Але в практичному сенсі досить пам'ятати, що для Китаю головне – це повільний прагматичний шлях до економічного панування китайських людей над іншими. Ось із цього постулату все й витікає.
Китай вступає у геополітичну гру навколо війни та миру в Україні з твердим наміром виграти. За будь-якого перебігу подій.
Якщо за посередництва Пекіна Україна та Росія погодяться на припинення бойових дій (зауважте, я не говорю про довготривалий мир!), то Китай різко підвищить свій міжнародний статус. До того ж зможе розвинути економічну експансію до Європи, в якій розпочнеться споживчий бум після зупинки військового протистояння в Україні. При цьому і Росія, і Україна будуть винні Китаю, чого він спочатку прагне в будь-яких відносинах.
Якщо миротворчі зусилля Китаю будуть відкинуті – не важливо, ким, Україною чи недоімперією, Китай отримає привід м'яко шантажувати США: мовляв, ми запропонували такий чудовий план для примирення сторін, але нас не почули ті, хто стоїть за конфліктом. Тому для мирного процесу Штати мають припинити підтримувати Україну та Тайвань, інакше ми почнемо підтримувати Росію зброєю. Китайська логіка – вона ще хитромудріша, ніж… (видалено гендерною цензурою).
Так чи інакше, але Китай опиниться у профіті. Тепер, власне, про можливий китайський план чи компроміс по-китайськи.
Швидше за все, що Сі Дзіньпінь запропонує припинити вогонь і повернутись до становища до 24 лютого минулого року, тобто до повномасштабного вторгнення, але Донбас недоімперія отримує весь. Очевидно, що публічно погодитися з таким підходом не може ні Україна, ні Росія. Але це зовсім не означає, що непублічні домовленості неможливо досягти.
Розумієте, офіційно обидві сторони відкинуть або проігнорують пропозиції товариша Сі. Але в ході бойових дій, які тривають, якось само собою складеться, що наші видавлять агресора із Запорізької та Херсонської областей. А росіяни, продовжуючи класти тисячі зеків та мобіків, але повільно просуваючись уперед, вийдуть на адмінкордони Донецької та Луганської областей.
Потім розпочнуться переговори. І Китай з висоти своєї тисячолітньої мудрості заявить, що від початку це ж і пропонував.
Щодо позиції Штатів у цій ситуації, то до мирних ініціатив Китаю вони ставляться прохолодно, але не різко негативно. Штати мають намір надати Україні можливість скласти переговорні умови на полі бою під час весняно-літньої кампанії. Це чесно.
Як усе відбуватиметься? Звичайно, спочатку товариш Сі особисто поговорить з фюрерком Путіним, який чекає на цю зустріч, як перестиглий гарбуз. Потім телефоном із президентом Зеленським. Паралельно російські та китайські функціонери високого рівня спілкуватимуться з американськими колегами.
І якщо непублічну домовленість буде досягнуто, то Сі Цзіньпінь із помпою виступить із презентацією власного мирного плану, вже конкретного. Якщо не буде, то все обмежиться прохідними фразами щодо того, що війна – це погано, а світ – добре, без конкретики. Щось подібне до тих гранично декларативних пропозицій, які від Китаю (не товариша Сі, зауважте!) вже звучали.
Загалом ситуація виглядає такою, що не дозволяє Україні великого маневру: або погодитись з пропозиціями, які не влаштують українське суспільство, або відкинути їх на підставі того, що суспільство не погодиться. Проте, доцільно використати рідкісний момент спілкування з лідером Китаю для переконливого донесення позиції України – це стане у нагоді на майбутнє.
По-перше, треба зіграти на тому, що Китаю близько і що Китай розуміє. Він розуміє, що Росія намагається військовою силою повернути собі вплив на Україну, яку Росія вважає за свою історичну територію. Приблизно так, як Китай має намір повернути собі Тайвань. Власне, саме цю карту і розігрує Путін.
Але якщо Китаю дуже не подобається, що США надають військову допомогу Тайваню, то симетрично Україна не може погодитися з тим, що Росія накачувала зброєю та військами Донбас, який є юридично Україною.
Я до того, що проблема Донбасу для України надзвичайно схожа на проблему Тайваню для Піднебесної. І треба до Сі Цзіньпіня цю схожість максимально донести.
По-друге, не забуваємо про китайську прагматичність і пропонуємо обговорити з ним напрями перспективної співпраці. Звичайно, узявши зобов'язання розгрібти ті завали, які вже існують. Впевнений, що вузькою межею між США і Китаєм Україна пробалансувати здатна. Тільки діяти в цьому випадку доведеться не так наполегливо, як у нас уже виходить, скільки виважено і відповідально, чого ще треба навчитися.
Але іншого шляху нема.
P.S. Мене не влаштовує описаний підхід Китаю. Я не підтримую такий підхід і вважаю, що він – вигідний Кремлю і фактично означає нашу приховану капітуляцію. Погоджуватися на нього не можна.