Наступні вибори: коли і чи відбудуться взагалі?
Наше суспільство об’єктивно знаходиться в стані психозу
Поточна ситуація в Україні характеризується двома майже унікальними моментами, які будуть визначати все у середньостроковій перспективі.
Перший: перемоги ще нема, але переможці вже самовизначилися.
Другий: політика потрапила в сингулярність. Тобто, в чорну діру, де не діють звичні закони і уявлення.
Розшифрую ці дві принципові тези.
Значна і не дуже розумна частина нашої влади, наслухавшись власних же пропагандистів-релаксаторів, повірила, що війна іде по плану. От-от почнеться нестримний наступ ВСУ, далі мирні переговори – не дуже важливо, на яких умовах. А потім розгорнеться «головне» – відновлення, відбудова України. І потечуть сюди незчисленні мільярди, які треба грамотно розпіляти.
Ви ж бачили цей масований десант в Лугано із шалено бажаючих бути в перших рядах саме розпорядників бюджетів на післявоєнне відновлення країни? Вони щиро вірять в те, що забезпечили перемогу. І тому мають незаперечне моральне право скористатися «плюшками» цієї перемоги.
А для цього вони мусять залишитися у владі. Тобто, головні діючи особи влади мінятися не повинні.
Тому будь-які вибори в Україні відбудуться лише тоді, коли влада буде на сто п'ятдесят відсотків переконана, що Володимир Зеленський залишиться президентом, а його партія, назва неважлива, збереже більшість у владі. Крапка.
Зараз ОП регулярно проводить соцопитування. Буде гарантія переобрання – проведуть президентські і за ними парламентські вибори у будь-кий момент. І ні війна, ні окупація п’ятої частини країни не завадять. Ні, тим більше, Конституція України. Знімуть на певний проміжок військовий стан, проведуть онлайн голосування по «Дії», ще щось вигадають. Бо переможців ж не судять.
Не буде такої гарантії – будуть тягнути з виборами нескінченно. І тут згадають неоголошену війну, післявоєнну розруху, загрозу нової агресії, вимушену міграцію – та що завгодно. І якось вплинути на це може або некерована ситуація в Україні, або супержорстка позиція союзників, якої ми ще, до речі, не бачили.
Це те що я мав сказати про «самопризначених переможців», їх не надто таємні бажання та вибори. Тепер про політологічну сингулярність.
Зараз здається, що рейтинги влади такі захмарні, що результат будь-яких виборів відомий заздалегідь. Тому нема чого напружуватися і надурно витрачати ресурси.
Але наше суспільство об’єктивно знаходиться в стані психозу, суттєва частина взагалі в неадекваті. Тому будь-які оцінки, маркери, соціологічні рейтинги і все те, на чому звично базується політологія і політтехнологія, не є сталими. І, відповідно, не працюють.
Так, сьогодні рейтинг президента об’єктивно зашкалює. Бо зараз він виглядає переможцем Путіна і захисником від навали. Але якщо щось, не дай Боже, зміниться, рейтинги впадуть швидше, ніж гривня в обмінниках.
Якщо наш стратегічний наступ не почнеться або буде невдалим – рейтинги влади обваляться. Якщо зовнішнім тиском Україну примусять до мирних переговорів на умовах Кремлю – рейтинги обваляться. Якщо зима буде без тепла і світла, це теж негативно вплине на рейтинги.
І так далі. Головне, що падіння, якщо відбудеться, буде стрімким і незворотнім. Тому насправді, майже нічого не відомо наперед, майже нічого не можливо передбачити. І точно нічого не можна гарантувати.
Замість висновків. Значна частина влади, яка хоче отримати практичну користь від майбутньої перемогу, зробить все, щоб залишитися у владі. І така можливість у неї є. Але, на щастя, ми живемо в Україн, яка вміє ламати навіть найнадійніші плани.
Тому суспільно-політичний процес в Україні існує і буде існувати. І готуватися до виборів треба. Але вони не будуть мати жодного сенс, якщо не передбачатимуть докорінної зміни всієї владної системи.