Війна на виснаження. Україна має звернутися до світу
Можна констатувати, що агресивна неспровокована війна, яку розв’язала РФ, поміняла характер – зараз це війна на виснаження
На фронтах очевидне пожвавлення. Ворог ввів у бій свої основні резерви на Лиманському напрямку з метою прорвати нашу оборону. Яка тримається, хоча ситуація вельми складна. Характерно, що жодних стратегічних цілей на цьому напрямку у ворога не проглядається. Швидше за все, його наступ має намір відтягти українські сили з інших напрямків, зокрема, з Бердянського.
Там наші підійшли до першої лінії оборони на дальність польової артилерії – 10-12 км, у наступі задіяні резерви ЗСУ з числа тих, що готувалися в країнах НАТО. За цією лінією відкривається оперативний простір. Але вона поки що не прорвана, тривають запеклі бої з великими втратами з обох боків.
На півдні в районі Херсону позиційні бої, тобто, певне затишшя. Але це затишшя нагадує стиснену пружину, яка може почати стрімко розгортатися. Прорив ворожої оборони на Бердянському напрямку безумовно викличе пожвавлення наступальних дій ВСУ у напрямку Криму.
На інтенсифікацію наступу ЗСУ, на мою думку, значною мірою вплинула позиція наших союзників, в першу чергу, США.
Не є таємницею регулярні контакти високопосадовців США і РФ. З одного боку, такі контакти є позитивними, бо вони зменшують вірогідність використання недоімперією тактичної ЯЗ. З іншого, як наслідок таких контактів постійно виринає тема переговорів України з недоімперією.
Я часто згадую тему переговорів не тому, що вона мені подобається. Зовсім навпаки. Але нам треба знати, що у нас і цивілізованого світу відношення до переговорів задля припинення бойових дій є діаметрально протилежним. Там сприймають війну як продовження міжнародної політики і економіки іншими методами. Війна для сучасного Заходу – це безглуздя, бо це втрати. Відповідно, повоювали і при першій нагоді сіли домовлятися.
А от війну на знищення, яку розв’язала проти України недоімперія, на Заході не розуміють. До речі, так само, як і у випадку протистояння Ізраїлю і арабських екстремістів, які заперечують саме право Ізраїлю на існування.
За моєю інформацію, позиція США, загалом підтримана Великою Британією (про інших все давно відомо), виглядає наступним чином: «Якщо можете наступати – починайте рішучий наступ. Якщо не можете – починайте переговори». Абсолютно прагматично, без будь-якого екзистенційного туману.
Мабуть, саме така позиція головних союзників і викликали відомий сарказм президента Зеленського, а також резонансне інтерв’ю главкома Залужного про те, що ЗСУ будуть воювати до перемоги хоч НАТІвською зброєю, хоч українською, хоч трофейною.
Ситуація на всіх фронтах і, власне, успішність масованого наступу ЗСУ, визначиться протягом тижня-двох. Але просто чекати і вірити в ЗСУ недостатньо.
Переконаний, що саме зараз Україна має звернутися (форми можуть бути різними) до всіх тих, хто її підтримує, зі зверненням. В ньому треба наголосити, зокрема, на наступному:
- Україна констатує, що агресивна неспровокована війна, яку розв’язала РФ, поміняла характер – зараз це війна на виснаження. Але залишається незмінною її мета – знищення України як демократичної незалежної держави, яка прямує до європейської спільноти.
- Україна чесно і відповідально визнає, що ми маємо суттєві проблеми на своєму демократичному шляху, зокрема, з корупцією, з певними утисками свободи слова і віросповідання, які пов’язані з відбиттям ворожої агресії. Ми розуміємо, що без подолання цих проблем існування демократичної України неможливо, і готові це робити. Але боротьба з проблемами не має сенсу без перемоги у війні, бо Україні під контролем Кремля ніколи не буде ні демократичною, ні правовою, ні економічно спроможною.
- Україна звертається до всіх країн-союзників з закликом невідкладно розгорнути спільне з нами виробництво зброї, техніки, об’єктів критичної інфраструктури – всього, що необхідне для перемоги. Саме така інтеграція у світові економічні процеси стане гарантією не тільки звільнення окупованих територій України, але й неухильності її руху по демократичному шляху і подолання проблем, що досі існують у нашому суспільно-політичному житті.
Ситуація, коли ми лише прохаємо нам допомогти – зброєю і грошима – себе вже вичерпала і не працює. Зараз треба ставати корисними для світу і поступово, крок за кроком, ставати самодостатніми. Зрозуміло, що обмежитися лише зверненням недостатньо: слова доведеться підкріплювати реальними, а не піарними справами.
Без чесного визнання проблем вирішити їх неможливо. Так, це складно. Але такий наш – український – путь.