Історія війни, досвід якої може бути для нас корисним

На тлі війни РФ проти України я у своїх статтях згадував радянсько-фінські війни (у контексті цивілізаційної перемоги, а не воєнної) і війну Парагваю проти коаліції Бразилії, Аргентини та Уругваю – у контексті вичерпання мобілізаційного потенціалу.

Але є ще одна війна, досвід якої може бути для нас корисним: ірано-іракська 1980-1988 років, що тривала вісім років.

Часто в нас можна почути, що російсько-українська війна – це найбільший військовий конфлікт після Другої світової.

Якщо брати Європу – то можна погодитися, хоча війна в Югославії була не меншою за масштабом.

Але якщо брати світ загалом – то найбільшою війною вважається все ж таки ірано-іракське протистояння.

Давайте розглянемо цю війну в деталях, водночас одразу зазначу, що всі збіги (які є) з нашим часом необхідно сприймати умовно.

1979 року в Ірані відбулася Ісламська революція, і найбільше занепокоєння її експортом до інших країн висловив Ірак, адже на його території проживали шиїти (домінантна гілка ісламу в Ірані), а іракське місто Кербела є священним містом для шиїтів (там було обезголовлено імама Хусейна, сина Алі й онука пророка Мухаммеда).

Зазначу, що Ірак – сунітська держава.

Отже, Ірак побоювався «експорту революції» з Ірану та зміни політико-економічної моделі управління, що була зосереджена тоді навколо Саддама Хусейна та партії Баас.

Крім того, Ірак хотів захопити іранський Арабістан – суміжну територію Ірану, на якій мешкала арабськомовна меншість і яка була багата запасами нафти.

В Ірані провінція називається Хузестан.

Ірак вважав місцевих жителів арабами, ідентифікуючи їх за мовним принципом, хоча з урахуванням місцевого змішання племен, говорити про генетичну приналежність місцевих жителів виключно до арабів можна дуже умовно.

Хузестан був індустріальним серцем Ірану.

Досить сказати, що в Ахвазі розміщуються підприємства металургії, нафтохімічні заводи.

В Абадані базуються підприємства машинобудування і нафтохімії, суднобудування.

В Арвандкенарі розташована Вільна торговельна зона: нафтопереробка, нафтохімія та низка інших підприємств.

У Шуштері – цукрова промисловість.

Таким чином, Ірак планував захопити «арабські області» Ірану і розширити свій вихід до Перської затоки за рахунок портів і терміналів Арабістану: найбільші іранські порти, що дають вихід до Перської затоки – Абадан і Хорремшехр

На що розраховував Багдад?

1. На підтримку арабського населення Арабістану.
2. На ослабленість Ірану внаслідок революції та внутрішньої кризи.
3. На протиріччя армії, світської та релігійної влади.
4. На неготовність Ірану до війни.

Перша фаза війни складалася для Іраку успішно – користуючись перевагою в живій силі й техніці, він просунувся на територію супротивника й окупував низку територій.

Але тут буквально відразу виявилося, що план був розрахований неправильно.

1. Арабське населення Хузестану виступило проти іракців, незважаючи на те, що розмовляло з ними однією мовою. Свою роль зіграли й акти насильства іракської армії проти мирного населення.
2. Іран зумів швидко мобілізуватися, а іранська армія чинила запеклий опір, борючись за кожен населений пункт.
3. Протиріччя між армією і КСІР (Корпус вартових ісламської революції) були на певний час усунуті, хоч і не усунуті зовсім.

Наприклад, в авіакатастрофі загинула низка командирів іранської армії, які летіли в Тегеран на нагородження за успішне відбиття іракського наступу, і ця подія викликала пересуди в суспільстві.

Неготовність Ірану до війни була переоцінена: Ірак розраховував у перші дні війни повністю знищити авіацію супротивника в результаті ударів по аеродромах (як це зробив колись Ізраїль під час Шестиденної війни), але це не вдалося зробити: Іран під час війни активно застосовував свої ВПС.

До речі, від самого початку сформувалося і відмінне ідеологічне сприйняття війни у двох країнах.

В Іраку це була «війна мучеників» і «Кадисія Саддама».

Наприклад, центральний монумент полеглим героям у Багдаді називається Аш-Шахід – це одне з Імен Аллаха, згаданих у Корані, у перекладі означає «Свідок» , «Той, хто свідчить», «Той, хто присутній», «Той, хто спостерігає».

Звідси походить поняття «Шахади» – свідчення про віру в Єдиного Бога (Аллага) і посланницьку місію пророка Мухаммада.

Ну і наступна трансформація – це Шахід, тобто меченик, людина, що прийняла мученицьку смерть на війні проти ворогів, воюючи в ім'я Аллага, захищаючи свою віру, батьківщину, честь, сім'ю.

Простими словами: мученик за віру.

Про шахідів: «Сам Аллаг свідчить, що вони будуть у раю; Ангели свідчать про їхнє мучеництво, коли забирають їхні душі; Їхня смерть на полі бою є явним свідченням віри».

Сам ланцюжок у вигляді Аш-Шахід – Шахада – Шахід виводить на вірянина, що визнав і засвідчує істинність єдиного Бога, легко звільняється від земних прихильностей, не боїться смерті й участю в джихаді приймає шахаду.

Це чимось схоже на концепцію Путіна: «на миру і смерть червона» і «немає нічого кращого, ніж покласти душу свою за братів своїх» (алюзія на Євангеліє: «Більшої тієї любові ніхто не має, як хто душу свою покладе за друзів своїх»).

Інша назва – «Кадісія Саддама» – це вже віддзеркалення імперських амбіцій Іраку, які йдуть від Багдадського халіфату як центру ісламського світу.

Кадісія – це стародавнє місто, біля якого араби здобули перемогу під час вирішальної битви з армією перської держави Сасанідів під час арабського завоювання Ірану.

Тобто це вже не релігійний аспект, а імперський.

Таким чином, з боку Іраку війна стала проявом як релігійної, імперської агресії, так і ідеологічним неприйняттям, по суті, спорідненої сусідньої держави.

Плюс нафта і фактор арабського населення на території Ірану.

Ще одним фактором стало розширення виходу Іраку до Перської затоки і, відповідно, до Світового океану.

Так склалося, що Іран контролював кращу берегову лінію північної частини затоки, а Ірак був буквально «втиснутий» у материк із вузьким виходом до вод Перської затоки (Басра та клаптик суші навколо неї).

В Ірані ж війну назвали Священною обороною і «Нав'язаною війною».

Тобто головний акцент – на нас напали, ми захищаємося.

Війна почалася 22 вересня 1980 року.

Іракська армія форсувала річку Шатт-ель-Араб і вторглася в іранську провінцію Хузестан, атака йшла широким фронтом загальною протяжністю близько 700 км на північному, центральному і південному напрямках.

Одночасно йшло бомбардування великих іранських міст, зокрема столиці Тегерана.

Зіткнувшись з опором іранської армії і навіть місцевого арабського населення, вже за тиждень від початку війни Саддам Хусейн призупинив наступ і заявив про готовність розпочати мирні переговори.

Ірак готувався до сильного разового удару і короткочасної військової компанії (бліцкригу).

На встановлення повного контролю над Арабістаном відводилося всього 14 днів.

Війну планувалося закінчити до свята Курбан-байрам (20 жовтня).

Але іракська армія загрузла у вуличних боях: штурм прикордонного Хорремшехра тривав цілий місяць.

З настанням у грудні сезону дощів довелося перейти до оборони, у першу хвилю вторгнення було захоплено 20 тис. кв. км іранської території, зокрема міста: Касре-Ширін, Нефтшах, Мехран, Бостан і Хорремшехр, блоковано Абадан.

На першому етапі Іран втратив в обороні понад 6 тис. осіб убитими. Ірак – приблизно стільки ж.

Були великі втрати в іракській техніці.

1981 року президент Ірану і верховний головнокомандувач Абольхасан Банісадр ухвалив рішення про проведення контрнаступу.

Який завершився повним провалом, увійшовши в історію під назвою «людської хвилі» (коли мобілізовані кидалися на мінні поля іракської армії).

Цей успіх переконав іракське командування перейти до оборони і війни на виснаження.

Основна надія Багдада полягала в падінні тегеранського режиму у зв'язку з наростанням суспільного невдоволення війною і тяжкими втратами в ній.

Ірак недооцінив ідеологічну обробку населення в Ірані і здатності КВІР гнати людей на фронт.

КВІР як опора влади став по суті в Ірані «загороджувальним загоном» як для суспільства в тилу, так і для самої армії.

Але поразка в контрнаступі підірвала позиції президента Ірану, і в червні 1981 року Банісадра змістили зі своєї посади, і він утік із країни.

В Ірані з'явилася підпільна Організація моджахедів іранського народу (ОМІН), яка протестувала проти війни та посилення ідеологічного домінування КВІР (варти ісламської революції).

Апогеєм цього протистояння стало вбивство нового президента країни Мохаммеда Алі Раджаї і прем'єр-міністра Мохаммеда Джавада Бахонара.

Проте КВІР за допомогою масових арештів зміг «загнати в стійло» і частину протестувального суспільства, і армійське керівництво.

Восени 1981 року за допомогою тотальної мобілізації і перенапруження ресурсів війни, Ірану вдалося досягти першого успіху: під час контрнаступу був деблокований Абодан.

До речі, тоді стався і згаданий мною інцидент із загибеллю низки іранських армійських командирів. Частина населення не повірила у версію з авіакатастрофою.

У 1982-му Іран розпочав операцію «Єрусалим» з метою виходу на кордони 1980 року і домігся успіху – було звільнено Хорремшехр. Понад 19 тис. іракських солдатів потрапили в полон.

Саддам Хусейн висловив готовність почати переговори, але Іран висунув неприйнятні умови – зміна влади в Іраку, і війна продовжилася.

14 липня 1982 року іранська армія вторглася на територію Іраку, докорінно змінивши концепцію війни з оборонної на наступальну.

Метою наступу став найбільший порт Іраку – Басра.

Навколо Басри іракська армія створила укріплену лінію оборони і точки вогневої переваги.

Іран знову застосував тактику атаки «людськими хвилями».

Цього разу «людські хвилі» складалися з підлітків і літніх людей, мобілізованих на фронт.

Тільки 1986 року ця тактика принесла певний успіх – Іран захопив іракський півострів Фао, майже повністю відрізавши Ірак від доступу до Перської затоки.

Цей відрізок війни увійшов в історію під назвою «Війни на болотах».

Паралельно йшла війна на виснаження економік і мобілізаційного потенціалу, «війна міст» (авіаудари по містах противника), «морська танкерна війна» (атаки морським флотом танкерів противника).

Війна вплинула на тогочасну військову думку: уперше було використано поняття «електронної війни», масово використовували ракети малого та середнього радіусу дії.

Було спростовано концепцію знищення авіації противника на аеродромах (за умови, що авіація розосереджена, а не сконцентрована).

Йшла війна мобілізаційних потенціалів.

Варто зазначити, що Ірак, який розпочав війну, перейшов в оборону, а Іран, який спочатку лише відбивався, перейшов у наступ.

До речі, чисельність населення Іраку в 1980-му році становила 13,65 млн осіб, а Ірану – 38,52 млн.

У 1987 році Іран знову спробував вирішити війну одним великим наступом «Кербела-5» і захопити Басру.

Але атаки іранських військ розбилися об іракську оборону.

У 1988 році тепер уже Ірак перейшов у свій наступ, який виявився успішним: іракські війська не тільки повністю звільнили захоплену іранцями територію, а й знову вторглися в Іран, захопивши частину суші.

Бачачи безперспективність цих «гойдалок» війни, аятолла Хомейні погодився на перемир'я, яке вступило в дію 20 серпня 1988 року.

Ірано-іракська війна завершилася без перемоги тієї чи іншої сторони, при цьому і Іран, і Ірак заявили про свою перемогу, але ця риторика була спрямована для «внутрішнього користування», тобто для свого суспільства.

Під час війни загинуло орієнтовно 180 000 іракських солдатів і 500 000 іранських, а також щонайменше 20 000 мирних жителів, 1,5 млн поранених з обох сторін.

Економічний збиток склав 350 мільярдів доларів у цінах 80-х років (зараз – це в кілька разів більше).

Практично всі прикордонні пункти були знищені війною.

Номінально, Ірак зберіг контроль над частиною окупованих іранських територій.

Загалом обидві країни втратили у війні 1,5% населення.

Цей показник експерти називають зараз «больовим порогом війни», коли сторони припиняють безглузді бойові дії.

Після ірано-іракської війни долі країн склалися по-різному.

Саддам Хусейн загордився, що володіє найдосвідченішою і найсильнішою сухопутною армією у світі, яка пройшла через горнило восьмирічної війни. Роль військової верхівки під час ухвалення політичних рішень істотно зросла.

У результаті Ірак «потріпав береги» і напав на Кувейт, думаючи, що зможе відбитися від американців за допомогою мінних полів, так само, як від іранців.

Завершилося все це операцією «Буря в пустелі» і тотальним розгромом іракської армії. Саддама добили вже під час другої іракської війни, коли США, по суті, окупували Ірак.

Ну а в Ірані війна зацементувала базову ідеологію, результати ісламської революції і роль КСІР у житті країни. По суті, це вже ідеологізована, теократична держава, де суспільство підпорядковане геополітичним цілям, у визначенні яких не бере жодної участі.