Ізраїльська модель безпеки. Чи можна застосувати для України?
Система безпеки Ізраїлю – це розум та інтелект
У нас так часто стали згадувати про неї, що настав час розвіяти стійкі стереотипи, які виникли в нашому суспільстві щодо способу життя ізраїльського суспільства.
Модель безпеки Ізраїлю часто згадується в нас у контексті трьох наративів:
- як альтернатива НАТО;
- як аналог «вічної війни» із зовнішнім ворогом;
- як модель загальної мобілізації жінок і чоловіків.
Усі зазначені наративи сприймаються у нас у відірваному від реальності вигляді та невірно препаруються в контексті українських реалій.
Почнемо з переліку арабо-ізраїльських конфліктів:
- 1948 – Війна за незалежність
- 1956 – Суецька криза
- 1967 – Шестиденна війна
- 1967-1970 – Війна на виснаження
- 1973 – Війна Судного дня
- 1982 – Ліванська війна
- 2006 – Друга Ліванська війна.
Крім Війни на виснаження, всі ці війни були дуже швидкоплинними: від кількох днів до кількох місяців.
Шестидневаня війна – тривалість у самій назві.
Найкровопролитніша Війна Судного дня – 16 днів.
Зазначені війни супроводжувалися відносно невеликими втратами армії оборони Ізраїлю.
Наприклад, Суецька криза, коли бойові дії тривали кілька місяців – 190 убитих солдатів.
Найважча війна в контексті втрат ЦАХАЛ – це війна Судного дня, коли загинуло близько 3000 ізраїльських солдатів.
З усіх зазначених воєн, тільки дві велися проти переважаючих сил противника: Шестиденна війна і Війна Судного дня.
У Суецькому конфлікті на боці Ізраїлю була армія Франції та Великої Британії, що викликало тоді гнів і СРСР, і США. А сама війна стала фіналом британського і французького імперських проєктів.
Війни проти Лівану – це операції проти свідомо слабшого суперника, незважаючи на те, що в першій війні Лівану допомагала Сирія.
Війна на виснаження – військовий конфлікт низької інтенсивності проти Єгипту (перестрілювалися через Суецький канал).
Чимось схоже на позиційні перестрілки на Донбасі у 2016-2022 роках. Втрати Ізраїлю – трохи більше 600 солдатів за три роки, тобто в середньому по 200 осіб на рік.
На даний момент, Ізраїль за допомогою військових успіхів і дипломатії, повністю вирішив питання безпеки свого зовнішнього контуру:
Північна Африка перестала бути його активним противником, останній антиізраїльський оплот упав у Лівії після повалення режиму Каддафі.
1979 року було підписано Кемп-Девідську угоду з Єгиптом і Єгипетсько-ізраїльський мирний договір у Вашингтоні.
Зараз Єгипет та Ізраїль активно співпрацюють, Ізраїль навіть постачає газопроводом газ зі свого родовища Левіофан на переробні заводи в єгипетській Дам'єті.
У 1994 році підписано Ізраїльсько-йорданський мирний договір.
Ірак виведений з гри внаслідок американського вторгнення.
Сирія ослаблена внаслідок громадянської війни і фактично перестала бути небезпечною для Ізраїлю.
Залишається ще Іран, але він далеко і у нього немає спільного кордону з Ізраїлем, а дія іранських підрозділів на території Сирії має обмежений характер.
З країнами Перської затоки Ізраїль також знаходить взаєморозуміння, наприклад, із саудитами.
Уже давно Ізраїль проводить військові операції виключно силами спецпризначенців або авіації.
Його залізний купол – це система ППО проти палестинських «катюш», що стріляють снарядами рівня Другої світової війни.
Загальний військовий призов до ЦАХАЛу – це виконання переважно поліцейських функцій у Палестині та Секторі Гази, оскільки звичайна поліція не справляється з такою кількістю протестувальників, які застосовують палиці та каміння.
Загинути в армії Ізраїлю зараз менш імовірно, ніж в автомобільній катастрофі.
Наприклад, під час наймасштабнішої операції проти сектору Гази «Литий свинець» 2008 року загинуло 10 солдатів із 10 000, які брали участь в операції (4 – від дружнього вогню), і 3 мирних жителі.
Служба в армії в Ізраїлі перетворюється для молодого покоління на механізм соціалізації, оволодіння цінними навичками та компетенціями у сфері інновацій.
При цьому, Ізраїль – це класичне західне суспільство споживання.
Кордони відкриті, вибори відбуваються і навіть частіше, ніж в інших країнах, ніхто не боїться дострокових виборів і не говорить про «розгойдування човна».
На тлі нещодавньої загрози іранської атаки на Ізраїль, у столиці проходять багатотисячні мітинги проти судової реформи.
Країна не перебуває під масованими ударами з повітря, активно розвиває свою економіку, посилює індустріальне ядро та сектор ВПК, є лідером у сфері інновацій після США, нарощує показники в секторі послуг, передусім – у туризмі та розвагах.
Можна сміливо припустити, що якби Ізраїль роками перебував у режимі війни Судного дня, від нього б уже нічого не лишилося, навіть попри мобілізацію жінок.
Навіть мобілізація дітей нічого б не вирішила, оскільки потенціал його ворогів був незрівнянно вищим.
Але Ізраїль проводив швидкі й переможні війни, а потім закріплював їхні результати не менш ефективною дипломатією.
Ізраїльтяни такі ж вправні переговорники, як і солдати.
Концепція гарантій безпеки для Ізраїлю з боку США також є унікальною, оскільки спирається на найпотужніше політичне лобі єврейської діаспори в США, яка представлена як у Конгресі, так і в обох партіях, не кажучи вже про адміністрацію Білого Дому.
Можна згадати лобізм ізраїльської діаспори за часів Трампа в частині визнання Америкою статусу Єрусалима і відкриття там посольства США.
Яке почало функціонувати, незважаючи на загрозу терактів.
Для США Ізраїль – цінний союзник, потенціал якого потрібно берегти.
США за замовчуванням дозволили Ізраїлю створити ядерну зброю, хоча ніхто офіційно в цьому не зізнається.
Як то кажуть, в Ізраїлі немає ядерної бомби, але якщо буде потрібно, то будуть застосовані всі п'ятдесят.
Ізраїльська система безпеки – це:
- Швидкі та переможні військові операції.
- Одна з найкращих дипломатій у світі.
- Дія силами спецназу та високоточної зброї.
- Розвиток національної економіки та ВПК.
- Зростання добробуту суспільства (щоб було, що захищати).
- Ядерна зброя.
- Найвищий серед інших країн рівень лобізму в США.
- Зовнішня політика, за якої країна не дає себе використовувати.
- Знищення найсильніших ворогів руками сильних союзників.
- Мирні угоди з частиною ворогів для розриву герметичного кільця антиізраїльської коаліції.
Антиізраїльська коаліція арабських країн спочатку була дуже широкою. Тепер від них залишилася лише зруйнована Сирія і найслабша з учасників – Палестина, яка не становить для Ізраїлю жодної небезпеки.
Можна сказати, що система безпеки Ізраїлю – це мізки, мізки і ще раз мізки.
Загалом, нічого спільного з тим, що заведено обговорювати у нас.