Політичний пас: що Байден готує для Трампа?

Вихід війни на глобальний рівень та «пас друга». Байден Трампу.

Дозвіл США на удари далекобійною зброєю по території РФ та нова російська ядерна доктрина. Обговоримо версії.

Насамперед, максимально неспроможна версія щодо того, що це, мовляв, якась «міна», яку Байден залишає Трампу і мало не спроба не допустити приходу до влади за допомогою різкої радикалізації ситуації у світі.

Почнемо з того, що частину наших експертів накидають на політичну систему США уявлення про політичну культуру в Україні, а це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Взагалі, аберацією «перенесення» в Україні грішить багато хто.

У нас прийнято проектувати на інших свої уявлення про мир та формат політичних відносин.
Але якщо для пропагандиста найнебезпечніше – повірити у власну пропаганду, то для аналітика – не усунути фактор суб'єктивного сприйняття реальності.

На жаль, в Україні багато хто уявляє собі відносини республіканців та демократів у стилі відносин партії регіонів та Нашої України, а відносини між Трампом та Байденом у стилі відносин Порошенка та Зеленського.

Але в західній політичній культурі не прийнято демонтувати монітори у ситуаційній кімнаті РНБО, куплені за «готівку».

І не прийнято залишати наступникам міни у вигляді «раптових» змін Конституції.

Більше того, у США є поняття «перехідної адміністрації», коли всі рішення, що приймаються командою, що уходить, узгоджуються з командою переможця.

Так і зараз.

Більше того, демократи зараз явно не в тому тонусі, щоб розігрувати подібні «вистави»: вони перебувають у стані електорального розгрому та політичної деморалізації.

Особливо з урахуванням масштабів «техаської різанини бензопилою» на виборах і президента, і парламенту.

Більше того, немає вольового джерела для «грюкання дверима». Байден явно не в таких кондиціях, більше того, він скривджений на своїх однопартійців, бо досі впевнений, що переміг би Трампа, якби його не списали до тиражу.
Харріс після такої сильної особистої поразки також не готова до ролі «радикалізатора». Крім того, її «заводські налаштування» – це перебування в тіні сильнішого лідера. Вона ніколи не брала ініціативу до своїх рук.

Тоді хто? Блінкен? Так, він добре може збацати на гітарі в київському барі, але навряд чи здатний на таку масштабну радикалізацію.

Крім того, необхідно враховувати, що з 15 грудня у США розпочинається мертвий політичний сезон і він триватиме до інавгурації нового президента у січні.

А за три тижні, навіть за дуже сильного бажання, нову модель війни запустити не можна.

Тоді що відбувається?

Використовую бейсбольну термінологію.

Пітчер – гравець, який кидає м'яч із пітчерської гірки до будинку, де його ловить кетчер. Вважається найважливішою позицією на полі.

Кетчер - гравець, який перебуває за будинком і приймає подачі пітчера. Важлива позиція, що вимагає не тільки персональних навичок гравця, а й узгодженості дій із пітчером.

Тепер розставимо гравців на полі.

Пітчер – це Байден, а Кетчер – це Трамп.

Байден запускає м'яч «радикалізації», а Трамп має його «зловити» на початку наступного року.

У цьому є дуже важливе значення.

Справа в тому, що мирні переговори Трампа та Путіна в нинішньому форматі війни несуть у собі низку загроз для США та персонально для нового президента.

Ми вже побачили, що навіть дзвінок Шольця Путіну викликав критику на адресу Німеччини.

Будь-яка особиста зустріч із Путіним викличе ще більший опір у колах західного істеблішменту.

Можна припустити, що Трамп просто не зверне увагу на такі зауваження.

Але про що тоді Трампу говорити із Путіним? Як лінія розмежування пройде в Запорізькій чи Херсонській області?

У нинішньому форматі війна є регіональним територіальним конфліктом, наприклад, як колись між Індією та Пакистаном або Іраном та Іраком.

Виглядало б дивним, якби Трамп вів переговори про Україну без України і вирішував із Путіним якісь територіальні питання, які торкаються національних інтересів іншої суверенної держави.

У будь-якому разі це виглядало б вкрай негативно і не було б сприйнято насамперед в Україні та Європі.

До речі, Путін завжди намагався знизити статус війни проти України за допомогою таких евфемізмів як «СВО» та заборони називати війну війною.

З іншого боку, Путін максимально підвищує міжнародний статус протистояння, наголошуючи, що це конфлікт між Росією та Заходом.

І тут уже термін «війна» не лише не забороняється, а й заохочується. А також пишеться з великої літери. У Росії навіть почали промацувати новий термін «Оборонна війна» із Заходом.

Байден всіляко уникає цієї класифікації.

Його позиція була такою: є Росія як агресор та Україна – як жертва агресії; ніякого зовнішнього контексту цей конфлікт немає; будь-які спроби пошуку такого контексту – виправдання агресії; завдання США – допомогти Україні; Америці нема чого обговорювати з Москвою (що не заважало проводити закриті консультації щодо рівнів ескалації).

Саме тому, адміністрація Байдена виступила як контрапункт адміністрації Трампа. Контрапункт – осмислене протиставлення.

Навіщо це потрібно Байден?

Найголовніше, що це потрібно глибинній державі.

Можливо тут є і деякі особисті моменти взаємовідносин двох політиків (приховані домовленості). А можливо, це взагалі не рішення Байдена, а перехідної адміністрації.

За великим рахунком, це не так важливо.

Важливо інше: Байден подав, а Трампу тепер це ловити.