НАТО або ядерна зброя: як вибір України вплине на її майбутнє?
«Запрошення України в НАТО на даному етапі – це мікроскопічна ціна та максимально прагматичне рішення»
У мережу вже помчала лавина коментарів про те, що ядерна зброя (ЯЗ) для України – це неможливо, бо маса політичних перешкод, організаційно дуже складно, довго, дуже дорого та інше.
А хіба хтось із осудних людей не жартома каже, що це просто і дешево?
Звичайно, це складно та дорого. Плюс усі заважатимуть. Заблокують кордони, вбиватимуть наших вчених та інженерів. Будуватимуть інші підступи. Тому що ціна питання – надзвичайно висока: суверенітет.
А що, хіба вступ до НАТО – це простіша, швидша і менш витратна справа? Точно ні.
Це два зіставних по вкладенню зусиль вектора. Які потребують напруги всіх сил, консенсусу тощо.
Нагадую, що консенсус щодо НАТО – вимушений, він став наслідком повномасштабної війни. Чверть країни згоріли у вогні, щоб з'явився цей консенсус.
НАТО є пріоритетом. На це чітко вказано.
ЯЗ – це поганий, дорогий вибір, краще до нього не доводити. Це обмін усієї олії та половини хліба на гармати на покоління вперед.
Нюанс у тому, що у разі НАТО на цьому етапі від нас залежить приблизно нічого. Україна вже все зробила. Далі – питання політичного рішення. Чи не нашого. І конкурс відмовок на шляху до нього.
А ось під час створення ЯЗ є варіанти.
Знаєте, чому партнери навсправжки сприймають таку вилку і не хихикають? Тому що вони переконані: Україна здатна завдання з ЯЗ вирішити, якщо це буде позначено як національний пріоритет і виявиться довга політична воля.
Тому що за два з половиною роки вони вже втомилися вважати неможливі місії, які Україна виконала.
Наше МЗС, наша влада в цілому зараз мають затято заперечувати бажання отримати ЯЗ (вже почали, і це правильно). Логіку позначили – цього достатньо. Тепер вона живе своїм життям. І всі в неї вірять, бо вона правдива.
Тепер твереза оцінка ситуації звучить так: якщо ми не беремо цих девіантів до НАТО і залишимо бовтатись у сірій зоні, вони від безвиході зроблять ядерну бомбу. Як вони її застосують – навіть уявити страшно. Якщо ми віддамо їх Росії, вони разом із Росією радісно нам помстяться. Вірити Росії, що вона триматиме їх у вузді – себе не поважатиме. І на це все дивиться і робить висновки десяток таких самих девіантів.
Тому запрошення України в НАТО на даному етапі – це мікроскопічна ціна та максимально прагматичне рішення. Воно не варте взагалі нічого.
Відсутність запрошення має бути компенсована настільки масштабними бонусами, щоб вони вразили навіть не Україну – а решту девіантів.
Ось про що йдеться.