Росію чекає важка зима: план Путіна тріщить по швах

Середина вересня. Загалом політичний сезон розпочався без сюрпризів – з агресивної «переговорної» та «перемирної» риторики. Зафіксуймо.

1. Росія нарощує терор українських міст і розширює географію атак. Ворог підпалює АЗС у столиці та пункти пропуску на західному кордоні. Прем'єр Сергій Корєцький заявляє про критичну ситуацію в державних фінансах. Про прифронтову зону (від Чернігова до Одеси) я взагалі мовчу, усе на поверхні.

У Європі мало не щодня з'являються новини про російські диверсії. Водночас підвищують голос прихильники нормалізації відносин із РФ ціною здачі України.

США (Кушнер) відкрито пропонують віддати Росії Донбас. Лавров повторює те саме іншими словами: якби США не відмовилися від «Анкориджа» (примушування України до територіальних поступок), уже рік усі жили б у мирі. Мовляв, зробіть уже щось! Трамп наполегливо рекомендує припинити удари по російських НПЗ, щоб вийти на «енергетичне перемир'я»… І так далі.

Якби світовий гегемон (США) вважався послідовним і надійним союзником України у боротьбі з несправедливою агресією, суму зазначених обставин можна було б інтерпретувати так: «Хлопці, ви в надзвичайно тяжкій ситуації, прогноз поганий, фіксуйте збитки, ми тут і тут підстрахуємо вас у питаннях безпеки, видихніть, відновіться, а на наступному колі повернете своє». І, відповідно, ухвалювати якесь рішення.

Але оскільки ситуація інша, треба заглибитися в контекст.

2. Як виглядає картинка, яку Путін несе в маси та «продає» міжнародним партнерам?

Згідно з офіційними реляціями російського командування (вони відображаються на публічних картах і видаються в ефір високопосадовцями), російські війська нібито успішно здійснюють обхід із флангів чотирьох міст: Лимана, Слов'янська, Краматорська та Дружківки.

На лиманському напрямку вже нібито взято Святогірськ, водночас російські війська нібито активно просуваються на південний захід від Дружківки із загальним для обох угруповань напрямком «на Барвінкове» (Харківська область).

Мета: перерізати постачання Слов'янська та Краматорська. У найкращому для росіян випадку – змусити українські війська відступити, у робочому варіанті – до листопада зайти в міські бої, посилюючи політичний тиск (погрожуючи гуманітарною катастрофою в тилу, мільйонами біженців тощо) та підкреслюючи безглуздість оборони.

Що в передових російських галюцинаціях означає – до кінця року переможно завершити основну частину «СВО», а далі докручувати все переговорами та періодичними загостреннями.

Це мейнстримна публічна картинка.

Наступний (більш прагматичний) варіант планів – до зими зламати українську оборону на підступах до зазначених міст і на зиму зайти в міські бої, одночасно обрушивши атаки на системи життєзабезпечення Києва та низки інших великих центрів України. А також нарощуючи кількість диверсій у Європі. Щоб за підсумками зимових жахіть продавити Україну на поступки, зокрема – через зрив європейської підтримки.

3. Як це виглядає насправді?

Деталі ситуації на фронті (зокрема на Лиманському напрямку) почитайте у Костянтина Машовця. Сутнісна вижимка приблизно така.

Ще до заяв генерала Андрія Білецького про певні рухи української сторони в районі Лимана, із кінця серпня російську військову спільноту розривало від тривожних повідомлень.

Не вдаючись у деталі, хто і куди наступає/відступає, суть така: жодного охоплення росіянами Лимана та Слов'янська з флангу наразі немає і не передбачається. Жодного Святогірська й близько не захоплено, це повна брехня.

Ситуація на південний захід від Дружківки залишається важкою, однак українське командування вживає заходів, зокрема організаційних (про них повідомлялося).

Як наслідок – свідомо руйнується вся переможна конструкція, намальована Кремлем для своїх підданих і міжнародної аудиторії.

Якщо не станеться якихось екстремальних катаклізмів в українському ТИЛУ (а також у плані міжнародної підтримки), російські війська не завершать свій маневр ні до листопада, ні до зими, ні до Нового року.

Більше того: з високою ймовірністю українська армія залишить їм лише один варіант – штурмувати міста в лоб, причому – із зимових полів.

Подивіться на карту: зберігаючи контроль над Лиманом і прикриваючись Сіверським Дінцем, Сили оборони України атакуватимуть дронами у фланг росіян, які наступатимуть у лоб на Слов'янськ. Місія виглядає максимально кровопролитною для російських військ.

Російські військові це точно усвідомлюють.

Як це буде зрештою, ми зараз не знаємо. Наприклад, росіяни можуть наростити удари КАБами, а Україні не буде чим їх купірувати (хоча взимку є ймовірність появи перших «Гріпенів» із правильними ракетами). Унаслідок чого до весни зазначені міста можуть перетворитися на купи уламків.

Але так чи інакше, найреалістичніший на цей момент (!) сценарій такий: багатомісячна виснажлива кампанія на підступах до міст і міські бої з неймовірно високою ціною для росіян у плані втрат. Досягти успіху наявним комплектом військ без дестабілізації українського тилу росіянам практично неможливо.

Тобто якщо виходити суто з військового завдання, Путіну необхідно запускати примусову мобілізацію. Але навіть якщо вона розпочнеться наприкінці вересня, на фронті це позначиться лише до Нового року.

З огляду на те, що завдання не просто військове, а військово-політичне, примусова мобілізація, з одного боку, стане визнанням краху переможних планів. А з іншого – поставить у дуже дурне становище Трампа, який форсує «енергетичне перемир'я». Його опоненти ставитимуть логічне питання: яке перемир'я, якщо Путін відкрито готує ескалацію?

Отже: замість ефектного завершення «СВО» на росіян щонайменше до весни очікує кривава м'ясорубка з невідомим результатом. Адже успіх не гарантований зовсім, надто багато змінних.

Це якщо брати основну сюжетну лінію.

Але є й не менш важливі. І там цікаво.

4. Високопосадовці економічного блоку РФ, які, за легендою, мали б виходити з переможної картинки, вже ПУБЛІЧНО оголосили 2027 рік «втраченим роком» з точки зору економіки.

Жодного позитивного орієнтира. Взагалі. Як же так?

Міністр економічного розвитку Максим Решетніков на тлі падіння інвестицій на 10% за підсумками півріччя заявив, що зростання інвестицій до 2028 року не очікується.

Попри алармістські заяви голови «Сбербанку» Германа Грефа про необхідність знизити ключову ставку хоча б до 10–12%, Центробанк на своєму засіданні 11 вересня залишив показник на рівні 14%.

При цьому глава Банку Росії Ельвіра Набіулліна прямо заявила: «кожен додатковий рубль стимулювання попиту з боку держави віддаляє ЦБ від зниження ключової ставки». Тобто поки не зміниться структура бюджетних видатків, гроші для російського бізнесу будуть дуже дорогими. А вона не зміниться.

На цьому тлі російські банки активно нарощують резерви під погані кредити, усвідомлюючи, що за ними не розрахуються. І Центробанк нервує, оскільки цих резервів недостатньо.

Російські економічні оглядачі зазначають: уже середина вересня, але досі немає взагалі жодних натяків на те, яким буде російський бюджет на 2027 рік. У попередні роки вже були орієнтири, тривала якась професійна дискусія.

Зараз є лише загальна установка, що до 2029 року бюджет залишатиметься дефіцитним. Які сюрпризи очікуються наступного року – досі незрозуміло. Є лише відчуття, що вони будуть неприємними.

Про дефіцит російського бюджету, проблеми галузей тощо у нас говориться багато. Якщо підсумувати: на тлі переможної (!) військової риторики прогноз для російської економіки від самих же росіян – вкрай тривожний.

А що буде, якщо скоригувати ці прогнози з урахуванням «реалій на землі»: затяжної кривавої м'ясорубки в умовах обміну дальніми ударами та з імовірними проблемами в російському тилу, яких раніше й близько не було?

5. Коли добрі дрони почали демонтувати систему підтримки російської армії через маркетплейси, безліч російських емігрантів розповідали, що це, мовляв, лише згуртує населення навколо Кремля і проти України.

Когось словесно, можливо, і згуртувало. Лайливі відео «навіщо псувати відпочинок у Сочі?!» є. Однак факт у тому, що росіяни на хороших автомобілях, чоловіки доглянутих громадянок Росії, які страждають на курортах і в чергах на АЗС, за гроші до армії вже не пішли. І добровільно не підуть. Прошарок охочих іти на війну не збільшується. Він перемелюється зі швидкістю 30+ тисяч на місяць.

Казки про те, що малий бізнес усе кине і запишеться у штурмовики, практикою не підтверджуються. Настрій «нехай усе це якось закінчиться» вже змінюється за градієнтом. Від «добийте вже цю Україну нарешті!» до «закінчуйте хоч якось швидше».

Отже.

Переможна військова конструкція Росії нереалістична. Це факт. Крах цих ілюзій відбуватиметься взимку на тлі погіршення економічної ситуації.

6. Паралельно триває прихований мисленнєвий процес в еліті та апаратні війни.

Зокрема, днями з'явилася інформація, що зі своєї посади вигнано керівника Служби економічної безпеки ФСБ Сергія Алпатова. Злі язики кажуть, що причина – професійна помилка, наслідком якої став необґрунтований наклеп на путінського приятеля Іллю Трабера та клан Ротенбергів.

Для розуміння:

1. Зазначена посада сама по собі дуже значуща. Це контроль над усім бізнесом і державними грошима. Чинний глава ФСБ Олександр Бортников очолював цю службу. Найвпливовіший на цей момент ФСБшник – перший заступник глави служби Сергій Корольов – також піднявся саме з цієї позиції.
2. Деякі оглядачі трактують відхід Алпатова як удар по перспективам Корольова, який набрав надто велику вагу. Найближчими місяцями очікуються ротації у ФСБ, імовірний відхід Бортникова, а Корольов був серед головних претендентів на його місце.

На цей момент ФСБ об'єктивно є однією з реальних скріп Росії. Зазначені персонажі більш ніж здатні оцінити загальну ситуацію. Контроль над ФСБ – це суперпозиція в російській владі на період неминучої турбулентності. Тому боротьба за посаду очікується неабияка. Будуть жертви та руйнування в усіх сенсах.

Одночасно запущено інформацію, що міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов поставив завдання зруйнувати непідконтрольний Міноборони та Генштабу політичний контур навколо злочинного угруповання «Ахмат».

Особливість у тому, що в «Ахматі» є суто кадировське ядро та свого роду периферія, яка масштабувала ресурси Дондона та його підручних. Посягати на ядро не будуть, але щупальця Кадирова за межами Чечні вкоротять, зокрема – обмежать можливість грабувати окуповані території та паразитувати на військовому бюджеті.

Ці чутки з'явилися на тлі чергових вкидів про плачевний стан здоров'я Рамзана Кадирова. У найгіршому випадку клінч за реальні важелі влади в Москві може збігтися з моментом транзиту в Чечні. Це одна з тих змінних, яка додає тривожності та нестійкості…

Список можна продовжувати.

7. Поки найсильнішою «картою» Путіна є невнятна кампанія Трампа проти Ірану. Трамп уже «награв» Росії вісім комфортних місяців. Без цих екзерсисів ситуація на цей момент була б зовсім іншою. Але вже як є.

Якщо скласти ідеальну картинку для Путіна та ситуативні інтереси Трампа, вони сходяться до листопада у форматі якогось замирення на російських умовах. Для цього немає реальних передумов.

Щоб їхнє взаємне щастя настало, бракує одного елемента – якогось акту (серії актів) тиску/залякування, який змусить Україну піти на поступки. Чого в принципі можна очікувати після виборів у Росії та зустрічі Трампа з імператором Сі.

Нюанс у тому, що все це може не спрацювати. І Росія (так само як і Україна) зіткнеться з перспективою входження у вкрай непросту зиму. І наслідки будуть настільки травматичними, що навіть гіпотетичний приз у вигляді руїн умовного Краматорська Кремль не врятує.

Загалом. Поки базовий сценарій виглядає так: Україну намагаються зламати до зими – не виходить – усі входять у важку зиму (у військовому, політичному, економічному плані), з якої виходять розірваними на шмаття, піднімаючи ризики дестабілізації до небес. Імовірність такого сценарію очевидна всюди. І він нікому не подобається.

Тому досі не виключений проміжний варіант: підмороження по ЛБЗ із якоюсь дипломатією, що наростає, без драматичних поступок з боку України. Навпаки: з відступом РФ в обмін на економічну нормалізацію та під якусь переможну величну риторику.

«Переговори» у цьому напрямку тривають. Учора вночі в них яскраво взяв участь НПЗ у Сизрані. До цього – «Тольяттікаучук». І так далі. Це без урахування військових об'єктів.

Отже. Виключати перспективу важкої зими підстав немає. Треба в міру сил готуватися. Але ще близько півтора місяця будуть гойдалки. А там проясниться і з політичною реальністю у США, і з економічними контурами в РФ, і з об'єктивними (не)успіхами росіян на фронті.

Розповіді про те, що у Путіна все добре і його все влаштовує, – очевидне перебільшення. Не влаштовує. А тих, хто навколо, – тим більше.

Навіть з урахуванням гіпотетичних перемог лоялістів Путіна в Європі – це може погіршити ситуацію для України, але не покращити її для Росії. Затягування з кожним місяцем стає дедалі травматичнішим.

Стратегія затягування була достатньо ефективною кілька років тому, рік тому. Зараз вона вже розкручує не просто деградацію – незворотні процеси відставання Росії та майбутні потрясіння.

Загалом я поки бачу підстави вважати (сподіватися), що рік завершиться не так, як описує базовий сценарій. Шанси не втрачені. Реальністю може стати підмороження у нас на тлі «розігріву» в Європі через інтенсифікацію точкових атак…

Ціна затягування для України очевидна й жахлива. Насамперед – загинуть люди. Хтось поїде. Хтось ухвалить остаточне рішення не повертатися.

Важливо пам'ятати, що на тлі об'єктивних труднощів і позбавлень будуть спроби перетворити/представити погані обставини як безнадійно апокаліптичні. Щоб перетнути межу між просто болючими рішеннями та процесом втрати державності. Не можна піддатися.

Сил нам усім.