Залишився тиждень: чому найгіршого сценарію для України ще можна запобігти

Залишився тиждень. Емоційний поганий фон. Здається, що добрих новин немає, і попереду неминуча катастрофа. Нюанс у тому, що катастрофа – це лише один із варіантів і вона – «минуча». Як не парадоксально, але українське суспільство та держава останніми роками – практично чемпіони світу з проходження катастроф (частина яких нами ж і створені).

Якщо трохи озирнутися, то траєкторія така.

1

Усі зусилля Кремля у 2024 р. були спрямовані на те, щоб після 6 листопада для України залишався лише один сценарій – жахливий.

Беззастережна капітуляція, величезні територіальні втрати, знищення суверенітету, тимчасове збереження декоративної державності або взагалі без такої.

Весною 2024 р. Кремль вибирав варіанти кампанії до кінця року. Найсмачніший варіант – обвал Харкова. А також рух кількома напрямками на Донбасі.

На секунду уявіть, що РФ вдалося б обвалити Харків. Де був би зараз фронт? Що ми зараз обговорювали? З якими картами Путін виходив би на саміт БРІКС? У яких рамках був би змушений діяти новий лідер США, не кажучи вже про ЄС, Німеччину, Італію. І т.д.

Харків двічі крупно обламав задуми Путіна.

Взимку-навесні 2022 – коли не здався.

У травні 2024 - коли (завдяки підтримці всієї країни) не здригнувся і не посипався.

У результаті у РФ залишився один варіант – тиснути на Донбасі. Українська армія та громадяни позбавили його вибору, залишивши неоптимальний шлях.

2

Через 8 місяців (після Авдіївки) в «активі» у Путіна руїни Вугледара та кількох десятків інших (не)населених пунктів, вихід до Осколу (який ще треба конвертувати у більший успіх), «пропущений» у Курській області, пара десятків болючих « пропущених» у різних регіонах РФ, флот, що кидається в Чорному морі. Такий собі тріумф.

У перспективі на зиму для росіян – створення умов для операції із захоплення Слов'янсько-краматорської агломерації (рух із півночі на південь уздовж Оскола). І кривава м'ясорубка на півроку навіть за умови гальмування допомоги заходу. І навпаки. Людина, яка сидітиме на кранику за допомогою, може перетворити завдання для росіян на самогубно-нездійсненне.

Разом. Жодне з великих завдань Кремля навесні-влітку до виборів не вирішено. Жодних підстав для виконання червневого ультиматуму немає (а котився він «на виріст» до осені).

Це означає, що окрім російського сценарію «ультиматум-катастрофа» на столі є сценарій зустрічних ультиматумів та перетворення їх на компроміс.

Після 6 листопада розпочнеться боротьба за «модальність» компромісу. Чи буде він ближчим до російського ультиматуму (тобто, «компроміс за рахунок жертви агресії») чи більш-менш збалансований – залежить від того, чи не розвалимося ми в процесі внаслідок дикого психологічного тиску з усіх боків.

Також на процес вплине характер підбиття підсумків голосування в США, (не)визнання результатів одним із лідерів. Зависання на пару місяців - це можливість для РФ придумати ще якісь гидоти, на які просто не буде кому реагувати.

3

У ширшій рамці за метушнею Путіна наочно виявилася потужна постать Китаю. Події в Грузії, бродіння серед окремих недочленів ЄС та НАТО, підстрибування північних корейців – це маркери (можливої) перемоги Китаю у реалізації його стратегічних задумів щодо встановлення «безполюсного» світу.

Якщо грубо не вгамувати Путіна, зупинити китайську ковзанку і перевести її в якийсь режим конкуренції-співіснування не вийде.

А жодних коштів від російської хвороби, крім України, «вільний світ» не має. Російська опозиція, навіть за умови наявності там окремих гідних людей, на голову перевершила навіть нас у справі взаємопоборювання.

Ми дуже залежні від західної підтримки, тому слово «суб'єктність» доводиться брати в лапки. Однак Україна, безумовно, є важливою бойовою одиницею, втрата якої (а дестабілізація та розвал – це втрата бойової одиниці) не відповідає інтересам демократій.

Що зараз треба, окрім підтримки фронту – це морально готуватися до настання ясності. Коли з усіх боків туман є невизначеним, можна жити в ілюзіях.

Визначеності може раптово побільшати, але вона далеко не всім сподобається. Це не має вибити. Тому що реалізація навіть найкращого для нас сценарію вимагатиме часу, єдності, сил.