Операція в Криму, яку можна вважати найуспішнішою для українських сил

Вибух в смт Сарабуз (так зване Гвардейське), що на 20 км північніше Акмесджіта (так званого Сімфера) став особистим подарунком для мене.

Я прожив в цьому занедбаному росіянами смт перші п'ять років кримського життя і закінчив середню школу.

Гвардійське, де начебто не постраждав жоден окупант, можна вважати найуспішнішою операцією українських сил. На відміну від прикордонних або приморських Новофедорівки, Джанкоя, Азовського – Сарабуз розташований в центрі Криму і дрон долає десятки населенних пунктів. І він досяг мети.

Цей дрон росіяни збили, але він точно наблизився до гарнізону – закритого селища на південному сході Сарабуза, де навіть в українські часи була авіабаза російського чорноморського флоту і клоака проросійського гною.

В нашому смт було три школи, друга працювала винятково для дітей воєнних в гарнізоні. Нас кримський татар вони сприймали як напівіндіанців, а себе великими білими людьми. Щоправда вже в двохтисячних кримські татари стали успішними в бізнесі, а гарнізонні вояки і їхні нащадки через один були або алкоголіками або наркоманами.

Скрепи і православ'я трохи оздоровили цю достоєвщину в останні роки.

80% мого класу це Z-ПОКИДЬКИ, яких навіть в Росії менше у відносних показниках. Решта 20% кримські татари, росіяни, що вчилися в пристойних університетах і вважають 2014 злочином і окупацією і кілька українців коріннями зі Слобожанщини (не претендую на релеватеість і глибоку соціологію, але полтавці і сумці здебільшого залишилися вірними країні ці вісім років, вихідці із західної України м'яко кажучи здивували).

Сьогоднішнє фото із Сарабузу (Гвардейське). Мій колишній будинок дитинства. Батьки купили 1989-го і ми одразу почали будувати в ньому ванну, туалет, кухню, парове опалення. Таку будівельну карму з придбанням подешевше «свинарника» і перетворення його на людське житло батьки на моїй пам'яті прожили три рази, а після того мама вже після смерті батька, а після того вже і я.