Україна і Галичина. Взаємини в стилі садо-мазо

Мій сусід там, де я виріс, - типовий галицький пенсіонер. Електрик. Двічі горів у пожежах. 24 серпня вивішує на стриху прапор. Його брат на самій зорі незалежності сидів у обласній раді на приватизації. Звати сусіда «вуйко Орест». Коли я провокую вуйка Ореста на критичнне й вимогливе ставлення до держави «Україна» – він із блиском в очах зрікає фразу: «Не питай, що Україна зробила для тебе, а спитай себе, що ти зробив для України». Жахлива фраза, яка змушує всіх нас бути або мазохістами, або донорами, або патрійотичною клюмбою - от тільки не Громадянами.

Нам постійно накачують ідеєю, що раз ти вже вродився в Західній Україні – ти просто ЗОБОВЯЗАНИЙ робити все для України. Щоб забути про свою принизливу пенсію і облізлу хату, вуйко Орест самовтішається тим, що він виборював Україну, відвідував усі мітинги на початку 90-х, дав пожертву на Помаранчеву революцію і з паспортом своєї дружини, яка була в Італії, ходив голосувати за Ющенка двічі - бо він любить Україну і вболіває за неї. Так уся Галичина: тішиться думкою, що це ми, «західняки», зробили Україну. Вау, круто! О як це солодко – відчувати своє родоначальство стосовно України! Наскільки це мотивує – просто словами не передати! «Ви думаєте про Україну. А от чи Україна думає про вас?» – на таких питаннях вуйко Орест завжди губиться. І мені, галичанину, вмить стає соромно, що я допускаю таке формулювання запитання. Боїмося ми вимагати взаємної любові, боїмося...

Якби Україна і Галичина були статево зрілими особами, то їм би пасували взаємини в стилі садо-мазо: Львів лежить на дні, кайфує від своєї немочі і мобілізовується тільки завдяки стражданням во імя України – а Україна публічно шмагає Львів і також утверджується за рахунок страждань регіонів. Солодка парочка, в якій щастя одного неможливе без нещастя іншого.

А тепер серйозно: що дала Україна для Львова? Прекрасну і потужну мрію. Щирі державницькі устремління. Справжній порив патріотизму. За це Україні окреме спасибі. Не було б такої України, якою вона є, - Львів би не був таким Львовом, яким він є. І я радий, що Україна - така жахлива противна держава. Інакше Львову не було би що в ній робити.

Вуйко Орест завжди буде правий: він живе тільки тому, що робить «щось» (сам не знає що) для України - без найменшого бажання ще за свого життя побачити таку страшну, жахливу, потворну взаємність.