Великдень. Побільше змісту й поменше лайків у Фейсбуці!

Ну все, почалось. Зараз повалять фотографії з пасочками-кошичками-діточками-свічечками та іншою псевдонабожністю напоказ... Ну не люблю я цього у Фейсбуці... Навіщо все це постити і лайкати?

Взагалі-то з дитинства передвеликодні дні викликали у мене дуже суперечливі почуття. Треба було сумувати й обмежувати себе – тоді як весна диктувала зовсім протилежний настрій. Я виріс - але й досі не розумію, навіщо люди йдуть до сповіді перед святами заради галочки, влаштовуючи довжелезні черги, як у супермаркеті за оселедцем. Посповідався на відчіпного, і знову за старе. Навіщо?

У нас по сусідству жила чарівниця, яка накоїла багато зла людям. От якраз вона щороку на Великдень стояла в першому ряді для освячення пасок і ходила до всіх існуючих у місті плащаниць. Била поклони найретельніше. І хоругви на Службі тримала. У вільний від чарування час. Відтоді мене часто не покидало відчуття, що якраз на Великдень проявлялося надто багато лицемірства, і люди, які жили абияк, починали вдавати з себе сімейних і побожних. Приблизно як зараз у Фейсбуці.

У моїй родині Великдень є не лише релігійне свято, а передовсім фамільне, меморіальне. Моя бабуся по татовій лінії померла якраз у великодню суботу, ввечері. І хоча дата Великодня постійно "плаває", це є наша родинна асоціація з Великоднем як із днем пам'яті, днем вічності.

А ще великодні свята в мене асоціюються з бабусею і дідусем по маминій лінії. У 1947 році Великдень святкували 13 квітня. А через 2 дні, 15 квітня 1947 року, мої дідусь і бабуся взяли шлюб. Разом вони прожили 64 роки в шлюбі. І щороку великодні свята в нашій родині стають водночас вшануванням їхнього шлюбу, який переніс і репресії, і заслання в Красноярський край, і повернення голими-босими назад, і багато чого іншого, від чого вони старалися уберегти нас, своїх онуків.

Я вітаю всіх із цими празником! Побільше змісту й поменше галочок! Всього вам життєствердного!