У чому суть конституційних змін? В обмані

Саме по собі словосполучення «зміни до Конституції» - це тавтологія, масло масляне. Бо наша Конституція, як і проституція, базується на безперервному вторгненні в себе. З тією різницею, що в другому випадку принаймні хоч якесь задоволення отримати можна.

Міняти Конституцію в Україні – це звична справа кожного правителя, який перекроював повноваження під себе, рідного. Таке враження, що правителі під себе ходять теж згідно з Основним Законом.

Міняння Конституції у 2015 році, на відміну від попередніх спроб, увійде в історію як кривавий процес, несумісний із життям. Троє нацгвардійців загинули безглуздо, на рівному місці, тому що в країні міняють Конституцію – документ, який і так не діє. Один адвокат розповідав мені історію, як він у суді посилався на статтю Конституції (акту прямої дії). Судді його відверто засміяли – мовляв, ти ідіот чи що? Конституція України – це мертвий документ. Кожна гілка влади у своєму доробку має вже сотні (якщо не тисячі) неконституційних дій та рішень. І нічого, ще ніхто не вмер. Не вмер до 31 серпня 2015 року, коли просто так померли три гвардійці, які про Конституцію чули лише раз на рік в кінці червня, коли їм давали вихідний.

У чому суть конституційних змін? В обмані. Ніякої децентралізації не буде. Це – міф. Буде ще більше посилення президентської вертикалі у вигляді префектів – антиконституційних смотрящих від президента на місцях. Причому ці префекти матимуть антиконституційні права накладати вето на рішення місцевих рад. Президент у свою чергу матиме право розпустити будь-яку раду. За умов відсутності правосуддя (бо суддів ніхто не обирає, а призначає) це буде тотальний контроль центру над місцевим самоврядуванням, яке буде затиснути між префектом і підконтрольним зверху судом. Можливість контролювати місцеві ради – це те, про що тиран Янукович міг лише мріяти, доглядаючи за страусами. Наш гарант, авжеж, не тиран – він матиме ці позахмарні повноваження, тому що наш народ любить солодке.

Те саме з особливим статусом Донбасу. Його можна називати яким завгодно терміном, але по суті це – легалізація ДНР-ЛНР. Як тільки це буде проголосовано, в лоні України з’явиться безпрецедентно привілейований регіон із такими повноваженнями, які решті країни можуть лише наснитися у найсолодшому сні. Своя міліція, свої судді, свої прокурори, амністія терористам, гарантоване фінансування з київського бюджету і заборона розпускати їхні сепаратистські ради 3 роки – це неповний перелік привілеїв, які мимоволі ставлять слушне питання: у нас шо? для того, аби отримати шикарне місцеве самоврядування, треба стати конченим уродом і сепаратистом, чи як? Сепаратистам дають повну свободу на місцях, а українським патріотам – префекта і тотальний контроль за кожною місцевою радою. Алилуя.

Скажу прямо, змінена Конституція заслуговує того самого, що й туалетний папір. З тією різницею, що в другому випадку бодай якась користь.