Чи може російська опозиція повалити Путіна
Росіяни, які проти Путіна, не виглядають переконливо у своїй боротьбі
Сумно-печально виглядає той Конгресс Свободной России, який цього разу проходив у Вільнюсі. Взагалі ні про що. Повне зеро. Мовою оригіналу – ноль без палочки.
Якби Путіну треба було на корені дискредитувати ідею розпаду Росії, то це якраз той випадок. Ніяких вільних народів, які ствердно ставлять питання про власну незалежність на руїнах московського царства, не проглядається. Виступи декларативні, сухі й несміливі. Вихолощені теоретизування на тему «Росія й дійсно може розпастись» попахують галочкою. Свободою для поневолених етносів і не пахне. Повна відсутність стратегування дезінтеграції тюрми народів, та й тюрмою народів ніхто з м’якотілих учасників рашу не називає. Відтинання від РФ «свободних народов» як національних утворень ніхто не промальовує навіть на рівні прокламаційного наміру.
Наразі ця надскладна й надважлива ідея – розвалу путінського гіпермонстра – не має ніякого професійного й далекоглядного супроводу. Поки що все декларативно, для медіа-видимості, будується на рос.дисидентах в екзилі, вигнанцях без потужної легітимності й національно-визвольного руху (бодай підпільного) за спиною. Не готові їхні народи навіть вустами своїх номінальних речників-емігрантів формулювати вибухові заяви проти адмінбудівлі свого концтабору.
Ще з більшою обережністю, ба навіть підозрілістю я ставлюся до потуг проголошувати «Национальную республиканскую армию» й номінувати Київ центром «вооруженной борьбы» з путінізмом. У Києві. З путінізмом. Обрано неабияк сумнівний спосіб рятувати тему хороших руских, нарочито показуючи, буцімто не всі ру підтримують Путіна. Воювати з путінізмом треба в Росії, а не київських ресторанах. І проголошувати Київ як столицю планування «терактів у РФ». Теракти в РФ є кому інсценізовувати й без того.
Боротися з путінізмом – похвально. Але понадміру двозначно виглядають спроби примазатися до убивства Дар’ї Дугіної. По всьому світові цей невинний бабах іде під рубрикою «теракт». Той, хто бере на себе відповідальність за це дійство, ризикує затінити себе званням терориста. І якщо екс-депутат госдуми хоче це робити свідомо, то я не хотів би, щоб Україну як державу втягували в слизьку історію з підтримкою терактів. Це особливо чутлива тема яксамраз на тлі намірів США визнати московію державою-терористом. Україні не можна навіть близько стояти до цієї теми. В нас, як-не-як, визвольна війна, а не джихадизм дешевого розливу. Тим паче, коли з театрального «вбивства» доньки Дугіна за кілометр стирчать вуха ФСБ.
Взагалі не туди.