Чому я русофоб

Так, я русофоб. Росія - це дуже трагічна країна. Цивілізаційний морок сконцентрувався на одній восьмій площі Землі. Я б дуже хотів, аби народ, який нав’язливо називає нас братнім, мав бодай часточку наших жахливих недоліків. Таких як непокора, скепсис до держави, зневага до власть імущих, анархічний стьоб щодо правил. І багато чого вакханально-розгнузданого, що так лякає сонних росіян, що змирилися на жаб’яче поквакування в концтаборі путінізму. 
Глибина мого співчуття до цього народу співмірна з глибиною його страхів перед свободою. Тепер я починаю розуміти, чому в’язні-рецедивісти ніяк не можуть адаптуватися до життя на волі. Сучасна Росія – втрачена. Там немає підґрунтя для бодай міліметрових зрушень у бік цивілізації, демократії, правосвідомості та інших абстракцій, які пересічна російська людина назве другорядною хирнею. У путінсько-феодальному помісті цілодобово звучить гімн государю, який про всіх дбає. І русскіє люді знаходять у цьому гІмні свою буцімто велич. Це щось клінічне.

Росіяни ніколи не зможуть підім’яти Государство під себе. З найвищого трону вони ніколи нікого не скинуть. У цьому є щось мегатрагічне – коли народ Достоєвського перетворюється на глядача Кісєльова. Регрес великих народів неабияк зворушує саме тим, що є дуже наочним і повчальним. Росіяни, маючи видатну історичну генеалогію, поповнюють список фіаскових народів – після еллінів, єгиптян, римлян, шумерів, ассирійців. Нам пощастило стати свідками падіння великих сусідів, які свою власну неміч конвертують у злість до тих, хто насмілився подолати сон розуму.

Серед них майже немає нікого, хто ладен померти за краще майбутнє. За краще майбутнє не государства – а людини. Щоб мати гідність – треба ризикнути. Хай навіть і зазнати поразки, але ризикнути. Щоб мати Путіна – не треба нічого. Вони свій вибір зробили. І я навіть тішуся, що є нев'їзним у їхнє гетто.

Я кажу це тому, що мав довгу розмову з російським інтелігентом. Між нами - прірва. Ми дійсно щасливі, що в нас такий бардак і тупик, що нас так кидає з боку в бік, що нас так трясе, що ми маємо стільки підстав ненавидіти владу і державу загалом. Ми собі навіть не уявляєм, як це щастя.