Деокупація територій. Яких помилок треба уникати
«Деокупація – це брутальне трощення всього совєтского і московського. І щоденне навернення до українського трибу життя»
Позавчора виповнилося два роки з часу тріумфальної деокупації Харківської області. Повні два роки. І – знову вертаємося до азів.
Деокупація – це не прапор на міській раді. Це не український солдат на вулицях принишклого міста. Це не наш танк у сквері партизанської слави Велікой Отечественной. Це не здертий білборд окупантів. Це не потоптаний привселюдно триколор.
Деокупація – це коли на звільнені терени приходить не лише солдат, а й Україна. Яка чітко, членороздільно й поскладово мала сказати: «Так, як було, більше не буде». Деокупація – це наступного ж дня провадження української мови. Вивчення національної історії звитяг. Блокування всього російського (ТБ, фільми, музика, тексти).
Деокупація – це брутальне трощення всього совєтского і московського. І щоденне навернення до українського трибу життя. Україна має не просто визволяти від Росії, а ультимативно викорінювати все російське на повернутих територіях. Україна має не просто повертатися – а встановлювати обов’язкові правила життя, а не так, як було всі ці 30 років. Варіянт «прийти і лишити все, як було досі» – найгірший і найнебезпечніший. Мовляв, вернули та й добре, можете далі патякати по-привичному й дивитися тихцем свого шарія любимого.
Минуло два роки з часу деокупації. Два роки – це достатній термін, аби зробити висновки, чи сильно поменшало всього російського на звільнених територіях, чи всі звільнені перейшли в українську матрицю щоденного буття? Все обмежилося жовтим знаменом на міськраді – чи все українське за ці два роки утвердилося як обов’язкове? Чи вкотре всі купилися на заплакані очі, в яких пломенів бігучий рядок: «Ну наконец-то, все вернется как было». І вернулося. Как било.
Ми це вже проходили в 2014-15: так само звитяжно звільнялися міста – і лишалися как было. Український солдат зайшов і пішов, а Україна зі своїм ладом так і не зайшла. Не минуло й кількох років – як на звільнених теренах буйноцвіттям зацвів бойко, опзж, рабінович, мураєв, а мерами в половині випадків пообиралися сєпари. І прийшла війна ще більша.