Депутатів теж треба обмежити двома термінами. І ось чому...
Депутат – це той, хто панічно боїться піти з парламенту.
Я не вперше це кажу. Треба до депутатів застосувати ту обмежувальну норму, яка діє на президента. Два терміни – і до побачення. Дві каденції – і вертайся назад до народу, для якого ти старався відведений тобі час. Іншого виходу немає. Обмеживши депутатів лише двома термінами, ми автоматично знімаємо проблему старожилів із мандатом. Ось вам і оновлення, і регулярні ліфти знизу, і ротація еліт.
Кістяк нинішньої Верховної Ради не мінявся з 2002 року. За цей час сталися 2 революції, обраний 3-й президент, змінилося 7 прем’єрів – а парламент уже друге десятилиття складається з усе тих же ключових людей, «все те же на манеже». Народ зрозумів, що президентів можна скидати. А от парламент – єдиний застійний орган у країні, якого не колишуть політичні урагани. Купол парламенту - це останній прихисток для тих, хто не може існувати в нормальному житті і вийти зі свого захищеного гетто.
Вони готові вдаватися до неймовірних викрутас – лиш би зберегтися як вид недоторканних. Зусиллями електоральних калік контингент 2002 року пролонгує своє депутатство з терміну на термін. Бо люди в нас милосердні й тонкосльозі. Вони побачать льотчицю Надю, комбата Семена, журналіста Мустафу, незрячого Шухевича – і не побачать нікого іншого за ними. Тому парламент 2002 року буде вічним. Ми його зможемо лише злегка розбавляти миловидними мордочками так званих «нових», але концентрації «рішал» це ніяк не змінить.
Депутат – це той, хто панічно боїться піти з парламенту. Для них це як накласти на себе тавро невдахи. І вони праві. Вони повернуться на територію народу, впадуть до рівня свого виборця. Тому-то чинні депутати так намагаються зберегтися в обоймі. Будь-якою ціною. Я впевнений, норма «дві каденції - і до побачення» багато що змінить.