Для Заходу війна – це виклик, який треба оперативно нейтралізувати

Треба розуміти, чому тема війни для західного світу позбавлена сакрального глорифікаційного лиску й належить до негативно-тригерної – такої, яку треба чимшвидше, будь-якою ціною перегорнути й не в’язнути в ній.

Це тягнеться з часів Другої Світової Війни. Совєтський режим тримав тему війни живою й мейнстрімною впритул до розвалу ссср. Ця тема була максимально напомпована пафосом победобесия. Пафосно-пієтетне ставлення до війни – це більшовицьке лекало, такий собі ідеологічний стандарт червоного ХХ століття.

Тоді, як на Заході війна була швидко відрефлексована, конвертована в практичні висновки й залишена в минулому: повчальному, страхітливому – але минулому. Ніхто на Заході не носився з героями війни, обвішаними медалями. Навіть німці – вчорашні рукоплескальники нацизму – були швидко адаптовані в нове вільне життя. Війна для Заходу не стала вічним якорем – бо після війни все на Заході стало шикарно: США і Європа на реактивних швидкостях убігли в епоху достатку, прав людини, благоденства. Війну згадували як жахливе помутніння розуму, за яке було соромно.

Натомість для Східної Європи все пішло на гірше: її віддали на поталу Сталіну, а злочини «визволителів» лишилися непокараними. Ну а ми, раби радянського бараку, на 50 років пірнули в більшовицький морок. Де матриця війни була священною, якщо не більше.

Отож, для Заходу війна (будь-яка) – це виклик, який треба оперативно нейтралізувати, всіма силами уникати, деескалувати й викинути в смітник, інакше неможливо буде повноцінно жити. Нікому.

Навпроти цього підходу, зумовленого досвідом ХХ сторіччя, дуже гротескно виглядала, наприклад, недавня хвиля плакального розчулення, що дві пенсіонерки зі своєї принизливої пенсії мало не рік відкладали крихти, аби наскладати по 20 тисяч кожна й купити на ці заощадження по дрону-камікадзе. У західній традиції взаємин «громадянин (платник податків) – держава (підконтрольна громадянину» це була б ганьба всесвітня.

Ми досі ще два різні світи.