Кістяк руки з синьо-жовтим браслетом. Є речі, які відтинають будь-яке співіснування зі злом
Десятиліттями ми накопичували свій гнів, свою злість, свою лютість, свою ярість – і вони священні, вони праведні, вони справедливі
Від пушкіністів і булгаківців, ідейних чи просто слабоумних, свідомих українофобів чи просто какіхразніц я часто чую, як вони, скрушно заламуючи руки, взивають до українців: «ну зачем же в порыве ненависти ко всему русскому заходить так далеко?».
Усім вище перерахованим підвидам гомосовєтікусів я рекомендую роздрукувати на кольоровому принтері ізюмський кістяк руки з синьо-жовтим браслетом і повісити в себе на стіну. Щодня й щохвилі, коли захочете розкрити рот і щось-там зригнути про неприпустимість «порыва», подивіться на цей скелетний фетиш новітньої війни. І тоді зрозумієте, наскільки далеко зайшов ворог, чиїм мимовільним чи усвідомленим адвокатом ви є.
Є речі з розряду непростимих.
Є речі, які рубіконом відтинають будь-які варіянти співіснування з абсолютним злом.
Не знаю, що в цьому кістяку руки з синьо-жовтим браслетом побачать пушкіністи й булгаківці, свідомі українофоби чи просто какіразніци.
А я бачу 30-40-і роки минулого століття. Я бачу подвір’я багатьох галицьких тюрем, де розкопки виявляли сотні таких скелетних останків. Щелеп із наполовину вибитими зубами. Черепів із отворами ззаду. І такі самі, як в Ізюмі, зв’язані руки. Теж ззаду.
Стріляли ті самі.
Стріляли в тих самих.
Стріляли за те саме.
Минуло майже століття від тодішнього геноциду до теперішнього. А не змінився, ні ворог, ні його методика убивств, ні причина цього масового мору.
Тому це не порив. Десятиліттями ми накопичували свій гнів, свою злість, свою лютість, свою ярість – і вони священні, вони праведні, вони справедливі.
Це ж не просто кістяк руки з синьо-жовтим браслетом. Це – наша Україна, пані та панове пушкіністи й булгаківці, свідомі українофоби чи просто какіразніци.
Це – наша синьо-жовта рука, яка перейняла криваву естафету від зруйнованої Січі, від Валуєвського указу, від військ Муравйова, від ленінських чекістів, від сталінського терору, від голодоморних опухлих дітей, від розстріляного відродження, від в'язнів ГУЛАГу, від Стуса й Симоненка, від Світличного й Теліги, від опромінених чорнобильців, від Небесної Сотні, від згвалтованої Бучі й Ірпіня.
Цю естафету час завершувати.
Рука з синьо-жовтим браслетом має гладити свою україномовну дитину, гортати українську книгу, садити городину на своїй українській землі, опускати бюлетень за українські сили, робити селфі під час безвізових подорожей, простягатися назустріч сонцю.
І знищувати, знищувати, знищувати, знищувати, знищувати все вороже.