Повернення біженців. А куди їм повертатися?

Мене аніскільки не проймають пафосно-розпачливі розмови про «негайне повернення наших співвітчизників у рідну мародерократію». Варто починати з предметного обгрунтування, з якого дива мають вертатися з кращого в гірше, зі свободи в авторитаризм, із безпечнішого в небезпечне ті люди, які зуміли адаптуватися на чужині, знайти роботу, влаштувати дітей і щодня насолоджуються всіма красотами свободи?

Діти, яких вивезли батьки, це взагалі окрема тема. Це назавжди. Для них навіть образливою є думка про повернення. Важко припустити, хто з юнаків і юнок був би готовий свідомо поміняти іноземну освіту й кар’єру, а насамперед свободу пересування й розмаїття шансів, на м’ясорубку війни.

Все ж дуже просто: права людини, сила закону та європейський рівень життя – і люди самі потягнуться жити вдома. Бо вдома – найкраще. Бо іншого клаптика рідної землі в людей немає. Але на практиці – все впирається в перспективи рідної країни чи то пак їх відсутність. І не лише у війні й ракетних обстрілах тут справа. Після війни – тим паче: як буде вибір, то хто обере гірше?

Такою є сермяжна правда, найлогічнішна з найлогічніших.