Сумний бік свята. Наших захисників убиває тил

На Покрови ми вшановували захисників України, хто тримає наш зовнішній фронт. Це – один із фронтів. І єдиний успішний. Усі решта фронтів (інформаційний, культурний, політичний) – ставлять під сумнів доцільність зовнішнього.

Наших захисників убиває тил. Наших захисників множить на нуль внутрішній колаборант. І тому сьогодні я не вправлявся б у солодкому пафосі, навіть якщо під нього виділено один день у році. Країна тилових щурів; країна лінивців; країна внутрішньої вати; країна капітулянтів; країна приязних дружбістів із ворогом; країна какіх разніц; країна, яка міняється на гірше – така країна не вартує жодної смерті за неї. Жодної з тих кільканадцять тисяч.
Хочу нагадати, що первинно, ще до війни, 14 жовтня святкувався як день створення УПА. Це я і вважаю завданням для нинішніх захисників. Вони мусять стати повстанською армією – але тепер уже не лише проти зовнішнього ворога, а передовсім внутрішнього. Захисник України зараз мужньо стоїть обличчям до ворога – і спиною до внутрішньої підлоти. А вона цю позу любить якнайбільше. І вона зараз є не менш небезпечною (м’яко кажучи). Захисник України, який 14 жовтня приймає слова пошани і вдячності, мусить зрозуміти, що він воює на два фронти. Що в нього стріляють не лише спереду. Що він мусить потилицею відчувати подих кремлівських запроданців. Дивитися в вічі ворогу – це пів справи. Українська армія має стати повстанською всередині країни – інакше все це без сенсу. Повстанською проти свого тимчасового камандіра з пілоткою на і в голові. В окопній війні з перманентними «розведеннями-перемирями» можна демонструвати успіхи ще кілька десятиліть – але не факт, що через кілька десятиліть буде що захищати. І буде куди вертатися. І заради чого.

Коли ми святкуємо день героїв зовнішнього фронту – я хотів би нагадати про підступність діячів внутрішнього. Активна фаза війни перенеслася саме сюди, на внутрішній фронт. Ворог не може нас захопити ззовні атакою в лоб – тому він робить це зсередини, в обхід передка. І тому в теперішніх умовах захисниками України є не тільки люди зі зброєю і в камуфляжах на передовій – але й кожен свідомий громадянин, який мусить щодня опиратися ворожій окупації в тилу.

Перед захисниками в камуфляжах сьогодні не лише дифірамби треба було співати – а пробачення просити. За мракобісся в тилу. За вакханалію рашистів з українськими паспортами. За все те совкобидло, яке обнуляє тримання зовнішнього фронту. Наші вітання – не лише людям зі зброєю там, але й людям із національною гідністю тут. Вони теж захисники. Вони теж на війні. В самому її епіцентрі.