Суспільне мовлення: співчуваю, Зурабе. І респект за сміливість

Уявіть здоровенний іржавий корабель. Вірніше, не один, а зчеплені докупи три десятки кораблів різного типу і різної міри іржавості й водоплавності, але переважно таких, що їх би негайно порізати на металобрухт. Але не можна, бо це все Національний Флот.

Усі ці іржаві корита, зас*ані чайками, давно й надійно сидять на мілині біля берега, щороку глибше вгрузаючи в мул. Матроси, які востаннє виходили в море ще в минулому столітті, приторговують іржавими деталями механізмів, пропивають злиденну зарплатню, дуже пишаються минулими заслугами й шанують своїх лідерів, що виступають під гаслами «гордо піднімемо прапор і навіки залишимось у рідній гавані».

Їх би всіх висадити на берег і набрати нових, але теж не можна, хіба що скидати по одному за борт уночі. І вся ця купа металобрухту буквально завтра повинна вийти в море й поплисти за обрій, а вас призначили капітаном. Ви маєте мапу з маршрутом, знаєте, як мала б заводитись машина, але не впевнені, що все це взагалі зсунеться з місця або відразу не піде на дно. А гроші є лише на фарбу і на те, щоб дати гудок.

А на березі стоять розумники (типу мене), які аплодують вам, поки ви піднімаєтесь на борт, але вже завтра питатимуть: агов, капітане, час іде, ти чого ще не в Африці?!