Не знаю, як ставитись до цього дня Побєди...

Мій дід не повернувся з війни, він пропав без вісті в лісах Кареліі на початку січня 1940 року. Разом з ним в тих лісах на тій незнаній війні за кілька січневих днів погинуло більше 10 тисяч украінців. Когось було вбито, когось взято в фінський полон, а деякі вояки позамерзали, кинуті на призволяще в тих глибоких фінських снігах. Яка доля спіткала мого діда - я не знаю. Мама народилась вже після смерті діда, а бабуся без нього виростила пятьох дівчат. Ми - внуки зростали, відрізані від свого історичного коріння, бо тієі війни, де згинув мій дід, офіційно в Совєтській імперіі, не було. І нам малим боялися розповідати, що сталося з дідом. Я не знаю, як ставитись до цього дня Побєди. Але знаю, хто до цього призвів...знаю і не забуду.