Макіяж сифілісу, або Чому Польща підтримує Януковича
Коли у моїй присутності якийсь хам шарпає жінку і замикає її у пивниці, то я здатен на різні вчинки.
Коли у моїй присутності якийсь хам шарпає жінку і замикає її у пивниці, то я здатен на різні вчинки. За винятком одного – не зможу домовитися з такими чоловіком випити кави і потеревенити на тему savoir-vivre (ввічливості - франц.). Саме через це не зможу бути польським дипломатом в Україні.
Наші дипломати, євродепутати, та навіть найвищі керівники держави вже багато місяців поспіль бавляться в таку собі гру. Їдуть до Києва, суплять там брови (але не занадто, аби не перестаратися) і обмінюються коментарями на теми демократії з представниками місцевої сатрапії. Коли повертаються до Польщі, то майже клішують ті ж самі розмови на демократичні теми. А пошепки (ледь чутно) додають «На жаль, таким є наш життєвий інтерес держави, не має іншого виходу, а , зрештою, та жінка, знову ж таки, не є таким собі ангелочком». При цьому роблять жалісний вираз обличчя, аби суспільство знало, як потерпають життєві інтереси польської держави.
Мені такі життєві інтереси держави не подобаються. Який інтерес Польщі забороняє мені заступитися за побиту жінку, а наказує подряпати тирана за вухо? Але, я вже згадував, з мене кепський дипломат.
Проблема в тому, що тугочолі реал-політики потраплять в щораз більшу пастку. Проілюструю це на прикладі Павла Коваля – керівника європарламентської делегації щодо співпраці ЄС – Україна. Щоб все було зрозуміло – цього політика вважаю справедливим і компетентним, а в наші часи такий товар рідкість. Вже багато років він переймається українськими справами. Мріє, аби Київ став однією зі столиць Європейського Союзу. Хоче цього так щиро і сильно, що навіть погодився на роль ведучого у кулінарній телепрограмі «Смак Європи» на незалежному каналі TVi. Коваль переодягнутий на кухара серверує ковбаски а ля свобода слова і демократичне пюре прикрашає брюссельською капустою. У вільний час відвідує у в’язниці Юлію Тимошенко.
Його антипод – керівник комітету закордонних справ Європарламенту Ельмар Брок, християнський демократ. Цей не готує, не відвідує, лише говорить. Що говорить? Що тих, хто б’є жінок, не прощає, і що увесь Євросоюз не повинен цього робити. Бо ЄС - це такий клуб, в якому побиття жінок не застосовується. Останній раз панове євродепутати зіткнулися під час боротьби за крісло керівника місії спостерігачів жовтневих парламентських виборів в Україні. Брок позиціонував себе яструбом демократії. Коваль був змушений – в ім’я життєвих інтересів польської держави (котра побиття допускає) - комбінувати. Таким чином німець виявився більшим демократом аніж поляк. Очевидно, Брок програв (зняв свою кандидатуру перед голосуванням), бо його зрадила Громадянська Платформа. І хоча ця партія в одному клубі з німецькими християнськими демократами, цього разу підтримала ворожого Коваля – консерватора ( в ім’я болючих життєвих інтересів польської держави). Вирішив поговорити стосовно Брока зі знайомим євродепутатом. І що я почув?
- Пане! Цей Брок дуже ненарежливий німець!
- Тобто?
- Зараз розтлумачу! Брок лише вдає з себе прихильника української демократії. Бо насправді є прихильником російської путінократії!
Все робить, це визнала навіть Юлія Тимошенко, аби загальмувати марш України на Захід. Дякувати богові, що той зумів зупинити його.
Переглянув різні справи, які зробив Брок і не виключаю, що він є вовком в овечій шкурі. Але не в цьому річ. Річ в тій пастці в котру самі потрапляємо.
Бо на скільки справ ще будемо змушені заплющити очі, захищаючи прозахідний курс України? Як довго будемо змушені вдавати, що маємо там справу хоч і з кульгавою, але ж демократією? Скільки енергії витратимо на макіяж сифілісу?
На жаль, щоразу матимемо все менше й менше аргументів, Ельмар Брок може ще раз одягне овечу шкіру і запитає: «Чи євродепутат Коваль переконаний, що вибори були демократичними? Чи Коваль впевнений, що мас-медіа України мають свободу дій? Чи часто у демократичних державах лідери опозиції спостерігають процес голосування через грати?». Запитає справедливо – навіть якщо з-під овечої шкури блищатимуть вовчі оченятка. Якщо Янукович допустить фальшування, то про вільні вибори говорити буде важко. Тим більше, що вибори «це не один день і не одна ніч», а цілий процес» (оваль про це знає, бо це його слова).
Водночас варто пам’ятати, що саме Польща в Євросоюзі стовідсотково відповідає за проект Україна. Ми організували Східне партнерство – яке мало демократизувати цілий регіон (усі задоволені результатом?). Наша людина є послом ЄС в Києві. Наша людина є керівником української комісії в Раді Європи, наша людина керівник спостерігачів, наш президент туди їздить – коли інші оминають Януковича широкою дугою. Маємо всі інструменти. Використовуємо їх в брудній грі, в котрій нікого не можна назвати по імені: тирана – тираном, напівдиктатора - напівдиктатором.
Думаю, скоро українська опозиція, прозахідна еліта, незалежні журналісти можуть нас через це розлюбити. Бо чому ставимося до українців як до напівдурнів? Чому вигадуємо для їхньої держави якісь нові, небувалі стандарти? Для чого підтримуємо хлопака, який знищує цей край? Лише тому, що не любимо Путіна? Євросоюз це порозуміння тих, котрі дотримується певних засад ( наприклад, не б’ють жінок).
Боюся, що така реал-політика лише зміцнює негативні тенденції в Україні. Януковича не втримаєш добрим словом, він робитиме своє. Це зрозумів і амриканський Сенат, що ухвалив резолюцію, яка засуджує український режим. В ній є загроза загрози в’їзду до США його представників. Це в Києві справило колосальне враження – і на опозицію, і на владу. І перші й другі зрозуміли, що Вашингтон - це не Варшава.
Що буде, коли Янукович, кепкуючи з нашої реальної політики, не перетвориться в демократа? Євросоюз нас розсудить? Накаже віддати іграшку? Покаємось в помилці? Це означає, що успіх або поразка нашої східної політики залежить від поведінки однієї людини і нею є Янукович? В такому разі маємо дуже вузьке коло маневру. Сподіваюсь, що я помиляюся. Маю надію, що існує якийсь план – якого не розумію.
Однак, боюся, що його немає. TVі після виборів доведеться виходити в ефір за межами України (як «Бєлсату»). Коваль знову буде кухарем. Лише показуватиме українцям з чого роблять білоруський паштет.
Переклав за матеріалом Wprost Володимир Олійник
Читайте також матеріал «Європа залишає Тимошенко наодинці з Януковичем»