Єдність заради наших Захисників

З війни у суспільство повернуться ті, хто пішов захищати нас усіх від навали. І суспільству належатиме їм допомогти, відкинувши стереотипи.

Більше того, війна триватиме ще довго, і суспільство матиме подолати важливіший виклик, ніж той, який завдяки патріотам перейшли у 2014, і потім у 2022 році. Не «відкупитись» від війни тими, хто пішов воювати – а навчитися справжній єдності.

Єдності навколо захисту і захисників.

Ми всі пишаємось тим, як на початку вторгнення суспільство об'єдналося, і це стало одним із головних факторів зриву путінського «бліцкригу». Але в затяжній війні фактор єдності не менш, а то й більш важливий.

Тут точно не місце недолугим спробам перекласти на військових відповідальність за погану підготовку до повномасштабної війни. Військові виконують директиви цивільної влади і діють тими силами і засобами у рамках тих настанов, які мають.

Виділення коштів, виклик на навчання резервістів, побудова фортифікаційних споруд, підготовка техніки, зброї і забезпечення – усе це мало і має робитися цивільною владою.

Як і зараз на цивільну владу покладається надзвичайно важливе завдання – збереження єдності і недопущення розламів у суспільстві.

І як до вторгнення були цілком конкретні кроки, які треба було робити – так і зараз є речі, які влада зобов'язана зробити, щоб держава вистояла у тривалій війні:

1. Забезпечення повноти, ефективності і прозорості забезпечення Збройних Сил. Збільшення видатків саме на Збройні Сили. Швидка реакція на проблеми і вирішення їх. Зворотня комунікація, а не замовчування проблем для цього. Негайне ухвалення всієї підзаконки, що випливає із законів про забезпечення військових. Неухильне її впровадження. Зняття барʼєрів для фінансування частин з місцевих бюджетів (замість відбирання ПДФО).
2. Розгортання системи національно-патріотичного виховання і домобілізаційної підготовки. Відповідні концепції ухвалені у 2015 і 2019 роках – їх належить виконувати: навчаючи базовим навичкам медицини, володіння зброєю і фізичним вправам, і роз'яснюючи реальну ситуацію (а не продаючи «Перемогу в кредит»).
3. Перегляд воєнної звітності і викорінення рудиментів совка. Офіцер має воювати, а не заповнювати журнали.
4. Дотримання прав військових. Солдат – не раб і має права. Для того – прозорість і швидкість забезпечення усім необхідним (див. також п. 1).
5. Інформаційна політика, спрямована не на замовчування проблем і хейт проти тих, хто їх піднімає – а швидке опрацювання, розбір випадків по суті і інформування суспільства.
6. Безумовна відмова від спроб перекласти на військових відповідальність – чи то за підготовку до війни, чи будь-які події під час війни. Військові виконують накази політичного керівництва. Воно не має права за ними ховатись.
7. Запуск механізму бюджетного кредитування (під 0%) вітчизняного і спільно з партнерами виробництва безпілотників, ракет, техніки, боєприпасів і загалом усього необхідного. Це дозволить ефективно витрачати наявні кошти і залучить до спів-фінансування проектів бізнес, як український, так і іноземний.

Паралельно із цим – використання всіх можливостей для переконання союзників у розширенні допомоги Україні і просуванні до НАТО і ЄС.

Перемога в довгій війні потребує системності і дорослості. Це ми точно винні нашим захисникам.