Зараз найбільш небезпечний етап війни

104 доби. Саме стільки тривала Зимова війна (агресія СРСР проти Фінляндії 30 листопада 1939 – 13 березня 1940), з якою часто порівнюють нинішній, повномасштабний етап російсько-української війни. Фінляндія відстояла незалежність, хоча в обозі червоної армії їздив такий собі Отто Куусінен.

Наша боротьба ще триває. Третя стадія повномасштабної війни вимагає від кожного надзвичайних зусиль для Перемоги.

Адже ворог, хоч добряче потріпаний, ще не переможений.

На першій стадії вони ставили собі за мету захопити Київ «за три дні» – а закінчилась стадія відступом з-під Києва, Миколаєва, Чернігова, Сум. Однак ворог тримає окупованим Південь, оточив Маріуполь, відтіснив захисників на Азовсталь і сконцентрував великі сили на Донбасі.

На другій стадії ставилась задача «виходу на адміністративні кордони» Луганської і Донецької областей і оточення угрупування ООС. Закінчилось відсуванням ворога від Харкова і жорстким розгромом при спробі форсувати Сіверський Донець – що зробили нереальними плани «великих котлів». Але Південь далі в руках ворога, а захисники Азовсталі опинились у полоні.

І от тепер третя стадія – прочавлювання на вузьких ділянках. Повідомлялось, що Путін ставив задачу завоювання Луганської області до 1 червня – і, вірогідно, після провалу цих планів з посад полетіли генерали.

Прочавлювання всупереч втратам – давній рашистський спосіб ведення війни. Тим більше, що крім особового складу, вони можуть не рахувати техніку і боєприпаси. Це робить неконструктивною і їхню потенційну позицію на переговорах – вони вірять, що візьмуть силою, тупим віджимом усе, що захочуть. Вони сприймають форми ввічливості за слабкість – і погрожують Заходу війною у разі застосування західної зброї по «їхній території». Плануючи, схоже, оголосити «своїм» усе захоплене. Вони шантажують голодом п’яту частину світу – і тут-таки вимагають купувати у них вкрадене в України збіжжя та знімати санкції. Вони використовують агентів, корисних ідіотів, складнощі процедур і невідворотні затримки з заміною їхньої присутності на ринках (насамперед енергетичних),- щоб зірвати, послабити, уповільнити санкції.

Це – найбільш небезпечений етап війни, бо, як не дивно, рашисти почуваються чи не найбільш упевнено. Вони діють у звичний для себе спосіб, звичними інструментами – і цих інструментів мають у надлишку.

Але саме у такому характері війни ховається поразка Росії.

У спогадах про Цусимський розгром і наступні події, які запустили розвал російської імперії, часто відзначається розпачливий вигук, який повторювали і прості матроси, і адмірали знищеної ескадри: «СИЛА НЕ ВЗЯЛА».

Мовляв, зіштовхнулись з таким ворогом, якого протиснути, завалити трупами, закидати шапками не получилось.

А щоб «сила не взяла» і на українському Донбасі, ЗСУ їх перемелюють, не даючи надії виконати задумане, скільки б сил не кидалось. Саме це є способом зупинити орду в режимі прочавлювання – і саме на такий спосіб налаштоване озброєння країн НАТО, які мали протиставити технологічну перевагу кількісній і броньовій перевазі СРСР.

А таку зброю дають і даватимуть більше (а не менше) не під красиві гасла, а під розуміння, що мають справу з партнером і союзником. Бо західні демократії захищені НАТО і не відчувають безпосередньої загрози від РФ. Їм важливо відчувати, що вони дають зброю своїм, надають економічну допомогу своїм і запроваджують санкції проти рашистів, несучи тимчасові труднощі, задля своїх. Демократичної, європейської України.

І обов’язок усіх, хто не на фронті – працювати саме на таке сприйняття України в світі. Бо демократичній країні, об’єднаній навколо Перемоги і свідомій свого шляху до ЄС і НАТО – допомагатимуть і допоможуть, аж поки рашистська сила не зламається.

Тому диктаторські замашки і спроби під шумок звести політичні порахунки слід забути, а диверсантів, які ними займаються – прибрати з позицій, де вони можуть шкодити. Принаймні.

Все, що сприяє Єдності, Європі і Перемозі – має бути підтримане. Все і всі, що шкодять – відкинуте.