Наша нестабільність обіцяє нам чимало ризиків, але абсолютний спокій буває лише на кладовищі
Хвороби росту
Часом хочеться малодушно втекти з соцмереж до травня. Занадто багато емоцій. Будь-яка суперечка переростає в бійку. Оцінки грішать монохромністю. «Не смій підходити, поки не скажеш, хто ти такий».
У ці моменти корисно читати новини з пострадянських країн. Про місто Нурсултан та однойменні проспекти. Про закони, які забороняють дискредитацію влади. Про жорсткість стосовно права на мітинги. Про заборону збору хмизу. Про ізоляцію локального інтернету від глобального.
Звичайно, мені скажуть, що логічніше порівнювати українські новини з європейськими. Проблема лише в тому, що велика частина нашої країни Європою ніколи не була. Вона була відрізана від неї ‒ залізною завісою та століттями історії. Якщо брати 1991-й за точку відліку, то весь цей час ми рухаємося зі сходу на захід. І новини наших колишніх сусідів із Союзу ‒ це хороша ілюстрація обраного ними і нами шляху.
Так, Україна ‒ це молода та нестійка демократія. Плоть від плоті наших внутрішніх розбратів, фобій та ілюзій. Так, ми сваримося один з одним до посинілих кісточок і побілілих вилиць. Так, наше сьогодення суперечливе, наше майбутнє туманне, але наше минуле й зовсім нікуди не годиться. Тому що в цьому минулому не було нічого, що хотілося б упакувати в багаж.
Ми уявлення не маємо, хто стане наступним президентом. Ми лише здогадуємося, які партії стануть штурмувати парламент. Ми з юнацьким максималізмом готові голосувати за новачків, але навіть це ‒ всього лише спроба намацати якесь нове майбутнє. Тому що «минуле» в наших бюлетенях уособлюють зовсім інші прізвища.
Ми сперечаємося один з одним про пріоритети. Про те, що страшніше ‒ корупція чи війна. Про те, який порядок дня важливіший ‒ «суверенітету» чи «добробуту». Але з якого боку барикад кожен з нас не опинився б ‒ саме він формує той запит, на який потім реагують політики. В усіх наших колишніх сусідів все з точністю до навпаки.
Можна як завгодно описувати нашу країну. Хтось назве це розбратом. Хтось ‒ квітучою складністю. Але це в будь-якому випадку виглядає симпатичніше, аніж те, що залишилося у нас за спиною. В усіх тих країнах, в яких ЗМІ прислухаються до чиновників, а не навпаки. У всіх тих країнах, в яких вертикаль схожа на дзвінкий від напруги стовп.
Можна як завгодно ставитися до Верховної Ради. Її рідні плями занадто очевидні, щоб витрачати час на їхній опис. Але вона все одно залишається противагою будь-якому мешканцеві Банкової. З якою будь-який переможець перегонів буде приречений домовлятися. Прозвучить смішно, але часом запобіжник від узурпації виглядає саме так.
Так, в нашій країні квітне корупція. Індекс її сприймання досить високий. Але в тому й річ, що цей показник доводить лише те, що ми здатні її обговорювати. Що ми можемо оцінити її масштаби та згубність. У багатьох наших колишніх сусідів з комуналки такої можливості не існує.
Все наше багатоголосся краще за відрепетируваний хор. Весь наш рваний ритм кращий за гул одностайності. Всі наші хвороби росту симпатичніші ніж забетонована пустка.
Ми дуже далекі від тих країн, які любимо ставити собі в приклад. Але точно так само ми далекі від тих, з ким раніше жили під одним дахом. Вся їхня стабільність вибудувана на вуглеводнях. Вся їхня одностайність ‒ на пропаганді. Вся їхня передбачуваність ‒ на монополії трону.
Всі наші недоліки ‒ пряме продовження достоїнств. Неврози кращі за кому. Суперечки кращі, аніж мовчання. Наша нестабільність обіцяє нам чимало ризиків, але абсолютний спокій буває лише на кладовищі.
Я не знаю, який сценарій нас чекає. Війну ніхто не скидав з рахунків ‒ і ніхто не обіцяв, що ми в ній переможемо. Ми сперечаємося, сваримося, оступаємося ‒ але, ймовірно, саме таким і є дорослішання. Перехідний вік завжди загрожує проблемами, але перескочити цю стадію не вдавалося нікому.
Я не знаю нашого майбутнього. Ми намацуємо його в режимі реального часу ‒ день у день, з року в рік. Але іноді процес важливіший за результат ‒ лише тому, що нікому не вдавалося жити без помилок. І навіть якщо в нашій реальності занадто багато політики ‒ це все одно краще, ніж якби в нашому житті політики не було зовсім.
Dixi.