Що запропонує Україна Росії під час переговорів

Дві столиці продовжують сперечатися про формулу повернення Донбасу. Кремль хоче, щоб Україна амністувала бойовиків, легалізувала їх за допомогою виборів і закріпила особливий статус Донбасу в Конституції.

Ця вимога залишається незмінною останні кілька років. Попередня влада відкидала цей алгоритм ‒ і дуже швидко в Москві її оголосили «ворожою». Нові мешканці Банкової почали з того, що оголосили про плани повернутися за стіл переговорів. Повернути території, полонених і політв’язнів. І в активної частини суспільства виникли підозри.

Ці підозри складно назвати необґрунтованими. Тому що переговори припускають обмін. Кожна сторона має дати іншій те, що та хоче. А самі переговори мають лише скорегувати «обмінний курс».

Втім, останніми днями офіційний Київ говорить про те, що не збирається поступатися в принципових речах. Наполягає, що вибори неможливі без виведення військ і передачі контролю над кордоном. Підкреслює, що спершу доступ на окуповані території мають отримати українські закони, ЗМІ й політичні партії. Українська влада запевняє, що лише з цих позицій має намір вести переговори з агресором. І в цей момент у мене тільки одне запитання.

А що в цьому випадку Київ має намір Москві запропонувати?

Скасування західних санкцій? Але цей варіант у Москви був від початку. Кремлю досить було зупинити дестабілізацію на Донбасі, щоб знову повернутися на європейські ринки. Замість цього Москва постаралася адаптувати свою економіку до нової реальності, переклала тягар витрат на власних громадян і продовжує нарощувати золотовалютну стійкість. Санкції лише погіршили побут російського обивателя, але цей самий обиватель ніяк не впливає на політичний курс своєї країни.

Скасування українських санкцій? Смішно. Ці обмеження вводилися як відповідь на російські санкції проти України. Їх скасування може бути принциповим лише для тієї частини вітчизняного бізнесу, який зав’язаний на російський ринок, але аж ніяк не для Москви.

Повернення Москви у світову політику? Так вона звідти й не йшла. А питання доступу російських делегацій до міжнародних організацій прекрасно вирішується і без урахування позиції Києва. Що недавно продемонструвала Парламентська асамблея Ради Європи.

Добросусідські відносини? Але це неможливо через анексію Криму. Долю півострова Москва відмовляється обговорювати, а Київ не може вивести її за дужки. Банкова може спробувати торгувати темою українського півострова, але це загрожує внутрішньою дестабілізацією.

Можна й надалі перебирати нечисленні варіанти, але це все не має сенсу. Особливість у тому, що Києву нічого запропонувати Москві. Якщо Україна наполягає на своїй формулі миру на Донбасі ‒ то Москві немає сенсу на ці пропозиції погоджуватися. Як мінімум доти, поки від цього миру не залежатиме стійкість російського режиму.

А тому я не вірю в перспективу таких переговорів. Те, що ми спостерігаємо, ‒ це битва взаємовиключних сценаріїв. Перемога Києва означатиме програш Москви. І навпаки.

У 2014 році Росія забрала у нас території. Відповіддю стало набуття Україною суверенітету. Через п’ять років Москва намагається зробити зворотний обмін. Пропонує повернути частину вкрадених територій в обмін на суверенітет. І я уявлення не маю, навіщо Україні на це погоджуватися.