Україна і Росія. Прощання з ілюзіями
Російське телебачення ‒ це найкращий маркер того, що будь-який український політик буде недостатньо проросійським для Кремля.
Час від часу лунають голоси, що добросусідські відносини України і Росії можливі. Що для цього потрібно лише обнулити останні три українських роки, щоб знову злитися в екстазі обіймів з колишньою метрополією. Що ідея «братніх» стосунків може воскреснути ‒ досить лише замінити нинішню «хунту» на людей, готових дружити з Росією. Приблизно на таких, які очолювали Україну до лютого 2014 року.
І в цей момент дуже хочеться всім цим голосам показати російські телеканали. Які продовжують обговорювати Україну. В ефірі яких продовжують виступати колишні «регіонали». Ті самі «регіонали», які підписували Харківські угоди і продовжували базування Чорноморського флоту. Ті самі, що скорочували українську армію і ухвалювали «мовні» закони. Тільки це все не заважає Володимиру Соловйову в прямому ефірі називати цих людей «мерзенними, нікчемними зрадниками своєї батьківщини».
Ще раз. Ці слова звучать на адресу Миколи Левченка, Олени Бондаренко та Володимира Олійника. Тих самих людей, за якими в Україні давно закріпилася репутація українофобів. За логікою речей якщо вони не можуть розраховувати на співчуття Москви ‒ то хто взагалі може?
І це показова історія. Тому що з точки зору Москви, будь-який ‒ навіть найбільш проросійський український політик ‒ це непорозуміння. Яке будуть бити по щоках і принижувати в прямому ефірі на всю країну. Тому що ключовим для Кремля все одно буде не «проросійський», а «український». Немає ніякої компромісної моделі, яка б збудувала російсько-українські відносини за моделлю Канади і США. Москва все одно дивиться на Україну як на бунтівну колонію. А для колоній, як відомо, годяться лише генерал-губернатори.
Ви можете зробити що завгодно. Оголосити російську мову другою державною. Визнати триколори над Кримом. Дати Донбасу автономію і оголосити бойовикам амністію. Відмовитися від НАТО і вступити в ОДКБ. Розірвати угоду про Асоціацію з ЄС. Вступити в Митний союз. Розпустити армію по домівках. Але все одно для Росії цього буде недостатньо. І будь-кого, хто буде знищувати Україну на догоду Кремлю, в якийсь момент можуть викликати на московський телекилим і публічно відшмагати по щоках на всю країну.
У тому й особливість Росії: немає ніякої можливої точки компромісу у відносинах Києва і Москви. Кремль може мріяти говорити на рівних з Вашингтоном, Парижем і Берліном. Може розмовляти на рівних з Варшавою, Будапештом або Бухарестом. Але він завжди буде намагатися говорити з Києвом зверхньо. Жоден український політик не зможе запропонувати Кремлю взаємовигідний формат існування. Тому що Москві потрібно в Україні все. А той, хто готовий запропонувати лише три чверті ‒ рано чи пізно буде названий «дрібним і нікчемним зрадником».
Що ж, хунта то й хунта. Обкопуємося.