Україні потрібна система, яка працюватиме незалежно від прізвища президента

Україна опинилася в точці переходу. І головне питання, яким задаються всі ‒ чи пройдена точка неповернення. Та сама, після якої про потенційне повернення в «русский мир» не буде навіть ітися.

«Русский мир» ‒ це ж не тільки шовінізм і презирство до колоній. Не тільки експансія та бажання жити в оточенні ворогів. Значною мірою це ще й невміння облаштувати підконтрольне.

«Русский мир» ‒ це безвідповідальність. Ручне керування. Корупція. Це інститути, які працюють в інтересах влади. Влада, яка працює в інтересах самої себе. Це історія про тотальну неефективність. Коли інтереси небагатьох ставляться вище за загальні.

Трагедія в російському Кемерові ‒ це простий приклад того, до чого призводить така система. І жах не тільки в загибелі дітей, а й у тому, що навіть ця ціна, швидше за все, не викличе якихось серйозних кадрових перестановок. Систему характеризує не помилка, а реакція на помилку, а «русский мир» ніколи не реагує на помилку.

І це ‒ відмінний урок для України.

Ми часто говоримо, про те, що Київ намагається дистанціюватися від Москви. Але ніяка зміна вивісок не дає достатньої без зміни правил гри. Доти, доки українська система не почне реагувати на свої помилки, ні про яку «точку неповернення» не доводиться говорити.

Критерій дуже простий. Або держава виступає в ролі оператора громадських інтересів, або вона працює в інтересах окремих каст. Ілюстрацією першого може служити західна Європа. Ілюстрацією другого ‒ Росія. А Україна завмерла десь дорогою від другого варіанту до першого.

Ми 23 роки були байдужими до власної країни. За цей час її встигли «приватизувати» інші. І тепер процес «реприватизації» відбувається з кров'ю та відкатами.

Наочна ілюстрація ‒ судова реформа. Та сама, що мала відбуватися під пильною увагою громадськості. Але нещодавно представники громадянського суспільства повідомили, що реформу саботують і що, по суті, йде простий процес перепризначення суддів на свої посади.

Це яскравий приклад того, як каста ‒ а судді це справжнісінька каста ‒ пручається будь-яким змінам. Безглуздо їм дорікати ‒ вони не здатні ставити загальний інтерес вище внутрішньогрупового. У цій ситуації шкода лише втраченого часу. Тому що рано чи пізно цю реформу доведеться починати з нуля.

І це навіть не питання наших грошей. Це питання державної безпеки. Тієї самої, значення якої ми усвідомили лише чотири роки тому. У Криму й на Донбасі силовики та судді без будь-яких сумнівів зламали присягу. Вслід за левовою часткою силовиків та правоохоронців. Тому що для касти має значення лише її власний добробут. Вона не мислить загальним інтересом, а тому не прагне його захищати.

Ще не так давно українські силові касти захищали режим Януковича. Після його втечі вони стали більш «вегетаріанськими». Але це ніяк не пов'язане зі змінами всередині системи. Просто люди, які прийшли на зміну режиму Януковича, намагаються грати за більш м'якими правилами ‒ і силові системи підлаштовуються під них. Але якщо завтра з якихось причин країну очолить «покоління реваншу» ‒ ми виявимо, що зуби дракона нітрохи не затупилися.

Нинішня влада може думати, що вона контролює систему. Що вона стає м'якшою, ефективнішою та професійнішою. Але в тому й річ, що система просто перечікує. І в той момент, коли вважатиме, що «Акела промахнувся» ‒ зжере нинішніх мешканців найвищих кабінетів.

Тому що замість руйнування старої системи нинішні керівники намагаються її приручити. Поставити під контроль. Очолити та контролювати. Але провалені реформи поліції, прокуратури та судів ‒ це історія про тигра, на якому можна лише сидіти верхи. Одна помилка ‒ і ти вже знайомишся з його зубами.

Те, що реально потрібно Україні ‒ це система, яка здатна працювати незалежно від прізвища першої особи. Яка не сприйматиме країну як місце для годування. Зрештою, різниця між політиком і державним діячем дуже проста. Політик намагається з'їсти все «смачне» в перший термін ‒ тому що другого може й не бути. А держдіячі поводяться точно навпаки.

Нинішні еліти можуть думати, що відсутність реформ ‒ це те, що забезпечує їм спокійне «сьогодні». Насправді ж відсутність реформ гарантує їм страшенно неспокійне «завтра». А заодно й усім нам. Соцопитування їм у допомогу.