Вибори в Росії: як Путін зібрався перемагати Собчак та Грудініна
Із точки зору багатьох російських обивателів, головна проблема Путіна в тому, що він ‒ недостатньо Лукашенко
Вважається, що єдина інтрига президентської кампанії Росії ‒ це явка. Що Володимиру Путіну потрібно не просто зібрати традиційні дві третини голосів у першому турі, а й привести на дільниці всіх тих, хто туди йти не збирається. Тому що лише висока явка нікому не дозволить розмірковувати про «президента меншості».
Влада в Росії це розуміє й старанно стелить соломку. Навесні минулого року Держдума оголосила для виборця «Юріїв день» і скасувала відкріпні посвідчення. Відтепер обиватель може проголосувати де завгодно, а не тільки за місцем прописки.
Але березневі вибори покликані відповісти не тільки на питання: «Як перемогти?». Вони мають дати відповідь на питання: «Що перемогти?».
Президентські вибори в Росії давно перетворилися на референдум. Останні двадцять років виборцю щоразу пропонують голосувати не «за», а «проти». 2000 року він ішов голосувати проти регіонального сепаратизму. 2004-го ‒ проти бідності. 2012 року президентські вибори теж стали референдумом ‒ про довіру до влади на тлі Болотної площі. Виборцю пропонувалося згуртуватися навколо вертикалі проти тих, хто цією вертикаллю був незадоволений.
Нинішні вибори не стануть винятком.
Поява в бюлетенях Ксенії Собчак та Павла Грудініна ‒ не випадкове. Обидва ці кандидати мають уособлювати ті можливі альтернативи, яким російський виборець має сказати рішуче «ні».
Ксенія Анатоліївна виступає як уособлення 90-х. Тих самих 90-х, із яких виріс і сам Володимир Путін. Нинішній російський президент не був ніяким революціонером, який переміг попередника. Навпаки, він був ставлеником «дев'яностих». Старі еліти просто вибрали його для того, щоб він зберіг їхні капітали та свободу.
Іронія в тому, що чинний президент упродовж усіх останніх двадцяти років намагається відмежуватися від «дев'яностих». Тих самих, яким він зобов'язаний своєю кар'єрою. І тому Ксенія Собчак була обрана як уособлення «допутінської» епохи. Дочка пітерського функціонера, одного з символів постперебудовного десятиліття, тепер призначена на роль символу «допутінського» і «безпутінского». Весь її публічний порядок денний повинен окреслювати те, що було б, якби не з'явився в Росії Володимир Володимирович. Мовляв, Крим віддати, державну вертикаль послабити, соціал-дарвінізм впровадити. Відмінний спаринг-партнер.
Це та альтернатива, яку Путіну потрібно на цих виборах перемогти. Тому що його неповне двадцятиріччя заведено протиставляти саме 90-м. Із їхньою свободою слова, м'якістю, західництвом. І Ксенія Анатоліївна підходить якнайкраще на роль умовної «альтернативи», що має програти чинному гаранту.
І точно така ж роль відведена другому новачкові президентських перегонів ‒ кандидату від КПРФ Павлу Грудініну.
Річ у тім, що в Росії є міф про Олександра Лукашенка. Це міф про міцного господарника, який зумів «зберегти народне добро» в державних руках. Який не віддав економіку у владу приватному капіталу. Який захищає простий люд від усіляких глитаїв.
Із точки зору багатьох російських обивателів, головна проблема Путіна в тому, що він ‒ недостатньо Лукашенко. І тому на роль «російського Лукашенка», якого чинний президент тріумфально переможе, призначений Грудінін. Людина з «нижчих верств населення» з консервативним порядком денним. І, що важливо, директор радгоспу ‒ це вже пряме відсилання до Олександра Лукашенка, який теж свого часу був керівником колгоспу.
По суті, нинішні президентські вибори влаштовані як референдум. На якому обивателю пропонується сказати «ні» відразу двом альтернативам. Одна з яких ‒ це російське минуле, а інша ‒ білоруське сьогодення. І те й інше має програти Володимиру Путіну.
Людині, яка наступного року поб'є брежнєвський рекорд.