Кожному регіону України - своя російська методичка
Як російські пропагандисти використовують локальні передвиборчі перипетії для просування у медіа своїх ідей
На заході - сепаратизм, на сході і півдні - туга за Росією, повсюдно - карантинні бунти, невдоволення і хаос. Це короткий зміст найпопулярніших тез російської пропаганди напередодні українських місцевих виборів.
Приводом для маніпуляцій слугують регіональні конфлікти, недолуга політична реклама, зашквари, скандали, «не такі» кандидати та усі інші типові явища для вільних виборів в умовах молодої демократії.
Російські пропагандистські тези просувають старими добре відомими методами: трохи правди, трохи брехні, струсити, змішати, подавати у потрібному ракурсі.
Наприклад, посилення карантину у західних регіонах трактується як помста центральної влади за непокору, яку демонструють представники місцевої влади в Івано-Франківську, Львові, Чернівцях, що не належать до президентської партії.
Але на заході Україні дійсно значно більше випадків Covid-19, ніж у інших частинах країни, то й логічно, що карантинні заходи - жорсткіші.
Місцева влада напередодні виборів справді не зацікавлена в посиленні непопулярних карантинних обмежень напередодні виборів, бо це б’є по рейтингам. Точно так само реагували на карантин мери з Черкас і Чернігова, розташованих відповідно у центрі та на півночі України. Але у самому Львові жодного невдоволення карантинними заходами від мерії не лунало. Та це для дезінформаторів не грає ролі.
Те, що голоси громад дедалі чутніш в Україні - один з логічних наслідків реформи децентралізації. Партія мерів «Пропозиція» - це швидше про об’єднання громад у відстоюванні спільних інтересів, аніж про розділення і роздроблення.
Щодо вибору між своїм рейтингом і здоров’ям громадян - то це мабуть, одна з найактуальніших дилем, яку вирішують сьогодні великі і малі чиновники й політики в усьому охопленому епідемією світі. Десь епідемію забороняють, десь не визнають, але не зважають,але скрізь шукають компроміси між карантином, економікою і власним рейтингом.
До української стратегії боротьби з коронавірусом на всіх рівнях дійсно є купа слушних претензій, і але приплітати сюди сепаратизм і називати невдоволення у західних регіонах ознаками «нового Донбасу» - це велике перебільшення і маніпуляція задля просування улюбленої Росією тези про майбутній і неминучий розвал країни.
Для східних областей є своя риторика: проросійські сили подаються як природна і самостійна ідеологія, властива для регіону; такі собі «миролюбні ліві» на противагу агресивним націоналістично налаштованим «правим» і «нацистам», «партиям майданного толка». Але, звісно, нічого спільного з лівими, окрім, може, червоної естетики і соціального популізму у них немає. Так само, як немає нічого спільного з нацизмом у більшості популярних в Україні патріотично налаштованих партій і сил.
«Поміркованих» проросійських політиків типу Кернеса на російських сайтах ніби й критикують за те, що «задушил русскую весну», але дуже активно схвалюють кожне добре слово про Росію (як про те, що він не бачить порушення закону у проведенні референдуму в Криму). Це виглядає ніби заохочення: хочеш нашої підтримки - давай ще.
Маніпулятори постійно підкреслюють «многовековые связи» жителів Харківщини з Росією і в якості альтернативи тому ж Кернесу пропонують Олександра Фельдмана, що балотується від ОПЗЖ.
Кандидати від медведчуківської партії та колишні соратники Януковича взагалі користуються особливою медійною підтримкою проросійських ресурсів. В Одесі, де за результатами соцопитувань лідирує мер Геннадій Труханов - ще один «поміркований» проросійський політик, маніпулятори просувають колишнього соратника Януковича Сергія Ківалова. Йому «намалювали» 25% підтримки (проти 24,3% у Труханова), хоча за два дижні до того опитування КМІСу показало підтримку Труханова на рівні 47%, а Ківалова – менш ніж 5%.
Щодо виборів у Києві - ключовим носієм проросійських тез серед кандидатів є Андрій Пальчевський, що позиціонує себе як помірковано опозиційний український бізнесмен, але за змістом висловлювань виглядає значно ближчим до Медведчука, ніж йому хотілося б здаватися.
На висування дружини Порошенко на чолі партії «Європейська солідарність» до Київради маніпулятори зреагували введенням терміну «Семья», звинувативши у бажанні отримати контроль над столичним бюджетом та прирівнявши Порошенка до Януковича. Але політичний дебют дружини Порошенка на місцевих виборах непорівнюваний із системою бізнесів, «під’єднаних» до державного бюджету, що належали колишньому президенту, його синам та наближеним олігархам.
Кандидатці ж від «Слуги народу» Ірині Верещук від маніпуляторів дістаються системні сексистські насмішки та знущальні коментарі (політ з парасолькою приніс чимало таких плодів).