«Конституційна процедура». Назва закону повинна відповідати його змісту

Верховна Ради України з другої спроби (в т.з. режимі «повторного першого читання») прийняла за основу проект Закону України «Про конституційну процедуру» (№4533). Його метою, формально названо «визначення процедури і меж здійснення Конституційним Судом України своїх повноважень, порядку звернення до нього, розгляду ним справ, постановлення та виконання його рішень і висновків» (ст.1 Проекту).

З першого погляду, ніби звичайна повсякденна парламентська робота, «важка» рутинна праця народних обранців, та й сам законопроект – ординарний, десятки подібних якому «пачками» появляться чи не на кожній другій парламентській сесії… Однак, причини появи цього законопроекту та, особливо, настирливе бажання окремих представників т.з. «монобільшості» як найшвидше добитися його ухвалення, – об’єктивно заставлять детальніше придивитись до цього документу.

Насамперед, привертає увагу свого роду відверта «нещирість» його авторів у визначенні «мети» законопроекту. Адже, по-перше, Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції і невід’ємний елемент механізму «ваг і стримувань» в системі поділу державної влади успішно функціонує вже майже цілу чверть століття і, як мінімум, «межі здійснення ним своїх повноважень» чітко визначені безпосередньо самим Основним Законом держави (ст.150 Конституції України).

По-друге, приписи того ж таки Основного Закону держави (в належній для нього формі) також визначають як «порядок звернення» до Конституційного Суду України, так і саму «процедуру розгляду ним справ, постановлення рішень та надання висновків» (ст.ст.151-152 Конституції України).

По-третє, деталізація та розвиток вище наведених конституційних приписів вже містяться в положеннях Закону України «Про Конституційний Суд України». Останнє, до речі, прямо передбачено ст.153 Конституції України, за якою «порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом». При цьому, прикметним є те, що конституцієдавець в даному випадку говорить про «закон», а не «закони». І такий закон (один, базовий) вже існує майже 25 років – це закон «Про Конституційний Суд України».

Не менш важливою в загальній оцінці законопроекту №4533, як це не дивно б звучало, є питання його власної назви. Як відомо, загальне правило передбачає, що назва будь-якого нормативного акту має, насамперед, відповідати його змісту, окреслювати саме ті суспільні відносини, які врегульовуються ним, не виходити за межі такого правого регулювання тощо.

Що ж насправді є в нашому випадку?

Автори законопроекту назвали його «про конституційну процедуру». Але ж «конституційною процедурою», насамперед, є процедура підготовки проекту конституції і її ухвалення (прийняття). Конституційною процедурою, безперечно, буде також і процедура внесення змін і доповнень до Основного Закону держави. Можливо, однак не без спірно, конституційною процедурою можна назвати процедуру реалізації норм основного закону держави. При цьому останнє буде стосуватися усіх без виключення суб’єктів такого виду діяльності (парламенту, уряду, глави держави, судів, громадян і т.д. і т.п.). Очевидно, що серед останніх може бути і КСУ, тим більше що він не тільки застосовує положення Конституції України, а й покликаний «оберігати» її непорушність. Однак, словосполучення «конституційна процедура» є значно ширшим в реальному житті, ніж те про що говориться в поданому законопроекті. Нагадаємо, що проекті йдеться тільки про організацію діяльності тільки Конституційного Суду України як такого.

І на закінчення. Поданий представниками парламентської «монобільшості» законопроект №4533 («Про конституційну процедуру») від самого свого початку був невід’ємною складовою штучно створеного протистояння між офісом глави держави і єдиним органом конституційної юрисдикції. На нього покладено важливу роль в процесі «приборкання» КСУ. Звідси, його справжня мета є явно далекою від процесу забезпечення верховенства Конституції України (ст.1 Закону України «Про Конституційний Суд України»), утвердження прав і свобод людини (ч.2 ст.3 Конституції України).

Петро Стецюк, екссуддя Конституційного суду
науковий консультант з правових питань Разумков Центру