Кредитування по-українськи: мир – банкам, війна – позичальникам

Коли міністр Рева бідкається, що за кордоном постійно працюють (а, отже, й сплачують податки) понад три мільйони українців, мене дивує, що його колеги з Мінфіну чи Нацбанку не переймаються іншою цифрою. А саме тим, скільки закордонних рахунків мають українці. Офіційно, щоправда, це заборонено – відкриття приватного рахунку в іноземному банку для українського громадянина знаходиться під табу.

Існує, щоправда, дуже складна для втілення, а відтак майже й нереальна процедура отримання в НБУ ліцензії для здійснення валютних операцій за кордоном, але тих «камікадзе», які її пройшли й отримали відповідний дозвіл, по всій Україні лише 65 осіб. Але решта 30 мільйонів дорослого населення навряд чи є аж настільки законослухняною, щоб не відкрити банківський рахунок за кордоном.

Чому? Тому що в Україні не тільки не комфортно працювати, відпочивати чи отримувати медичні послуги (через що всі, хто має можливість, летить народжувати у США, відпочивати у Туніс чи на Мальорку – якщо тільки туроператор «змилостивиться» й випустить з Жулян, а працювати – у Польщу чи Португалію). В Україні також дуже некомфортно бути клієнтом банку – й не лише тому, що регулятор набув останніми роками погану звичку «відстрілювати» з ринку ті чи інші банки, не гарантуючи вкладникам збереження їхнього капіталу. З українськими банками тяжко мати справу й з багатьох інших причин, до яких законодавці нещодавно додали нові.

Мова про ухвалений Верховною Радою закон про відновлення кредитування. Документу аплодують в НБУ, зауважуючи, що він дозволить зменшити ризики для банків при кредитуванні, а також полегшить для позичальників отримання кредитів, оскільки банки, мовляв, стануть охочіше їх видавати. Однак подібна радість і передчасна, і необґрунтована. Адже новий закон й справді сприяє банкам, натомість достатньо боляче вдаряє по позичальниках.

Зокрема, розберемо положення, згідно із яким банки зможуть підвищувати ставку протягом дії кредитного договору. При цьому позичальникові дається 30 днів на те, щоб вирішити, чи буде він платити банку за новою ставкою, чи відмовиться і виплатить всю суму відразу (на виплату після розірвання договору дається лише 30 днів). При цьому в разі змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен бути прописаний максимальний розмір відсотка.

Норма ця – вкрай обурлива. Позичальник не матиме жодних гарантій спокійного життя, адже постійно почуватиметься на пороховій діжці, очікуючи, підніме чи підніме банк процентну ставку й доведеться чи не доведеться повертати протягом місяця взятий кредит. А банк між тим може збільшити відсоток кредитування хоч наступного дня після укладання договору з клієнтом. Але за що ж останньому така кара? За те, що скористався послугами банку, а, отже, підтримав його функціонування?

Подібна можливість міняти коней на переправі, тобто переписувати процентну ставку тільки розбещуватиме банки – переконаний, що рекламуючи себе, вони вказуватимуть зовсім не ті цифри, які клієнт побачить у тексті договору. А банк тим часом за подібну «нещирість» ніхто не покарає, бо це його право – вписувати в остаточну угоду максимальні відсотки за кредит.

Наступне нововведення торкається відчуження предмета іпотеки. Воно стає неможливим без згоди банку-кредитора. Також ліквідовано можливості для неповернення кредиту за допомогою виведення його з-під застави. Зокрема, заборонена перереєстрація нерухомості і транспорту. Крім цього, закон посилює вимоги до кредитних поручителів. Вони вже не зможуть уникнути виплат за позичальника, якщо той сам не сплачує свій кредит.

Зокрема, банкрутство юрособи-поручителя не знімає зобов'язань з його засновників. Є один плюс: якщо банк-кредитор змінить зобов'язання (наприклад, збільшить відсотки по кредиту, введе додаткові штрафи), то поручитель відповідає за порушення виплат позичальником в обсязі до внесення змін. У попередній редакції закону в зобов'язання поручителя потрапляли і нововведення.

Також законом задеклароване скорочення до 6 місяців (з 12) строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців. Ще одна новація: в документі вказано, що доступ банків до Держреєстру активів цивільного стану буде надаватися за письмовою згодою фізичної особи, якої стосуються відомості. Але, скоріше за все, таку особу ніхто не питатиме – банки просто почнуть включати таку згоду в типовий договір і без цього підпису кредиту не видадуть.

Й є пара справді позитивних моментів: по-перше, після завершення позасудового розгляду кредитор вже не зможе стягнути борг з фізособи по суду. Іншими словами, якщо спірна ситуація з банком вирішена полюбовно без суду, судитися з цього приводу далі банк не має права. Ну і нарешті банки повинні протягом 14 днів після повного погашення кредиту переписати на позичальника права власності на заставлене майно.

І все ж закон залишає по собі неприємний осад. А втім, справа не лише в цьому законі. Майже одночасно із голосуванням за нього надійшла ще одна новина. ЗМІ повідомили, що директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів Костянтин Ворушилін вважає, що державна гарантія не повинна поширюватися на валютні депозити.

«Я б зняв гарантії за валютними вкладами. Держава повинна гарантувати вклади в національній валюті. Ніхто ж не забороняє населенню тримати заощадження в інвалюті, це особисте побажання кожного. Але я взагалі вважаю, що вартість валютного депозиту повинна бути не більше 1-2%», – каже Ворушилін, не вбачаючи жодної дискримінації вкладників за ознакою «гривневих» чи «валютних» внесків.

Щоб підсолодити пігулку, Ворушилін заявляє, що одночасно можна очікувати підвищення гарантій за вкладами (гривневими, певна річ). «Маю велику надію, що восени внесемо законопроект до сесійної зали (про підвищення інституційної спроможності ФГВФО). І в цьому законопроекті ми сподіваємося прописати всі необхідні позиції, щоб Фонд був більш потужним. І ми розуміємо, що для стабільності держави нам потрібно підвищувати гарантії за вкладами ...», – зазначив чиновник.

Власне, задля стабільності держави необхідно підвищувати довіру до її банківських установ, але не у такий спосіб, як це робить зараз Нацбанк, Верховна Рада та Фонд гарантуванням вкладів. Коли соціологи проводять опитування на кшталт «кому довіряють українці», то в перелік усталених номінацій («армія», «церква», «партії», «преса») вони не включають банки (принаймні, я на подібне дослідження не натрапляв). А дарма. Можливо, пан Ворушилін, а також лобісти новоприйнятого закону про кредитування дізналися б для себе дещо цікаве. Тоді уряд не дивувався би ані відтоку українців на роботу за кордон, ані виведенню з України капіталу, ані взагалі тому, що половина економіки нашої країни перебуває в «тіні».