Порошенко мобілізує адмінресурс для другої президентської каденції?

А в реальному житті скільки б Національне агентство з питань держслужби не проводило конкурсів, на посаді голови ОДА опиниться врешті та людина, котру вибере Президент. Нацагенство це, між іншим, досить цікава установа – одна з тих інституцій, що наділені великими амбіціями та нульовим ККД. У нього чимало функцій, зокрема, й та, що торкається обрання «губернаторів». Президент Порошенко надумав було поділитися своєю прерогативою призначення голів обласних державних адміністрацій, включивши в гру буцімто незаангажовану групу людей, завдання яких – реєструвати бажаючих балотуватися і провести серед них незалежний конкурс. Втім, кандидатуру переможця все одно затверджуватиме президент. Або ж навпаки – не затверджуватиме.

Тепер подібна функція Нацагенства у минулому, адже ухваленим у четвер законом передбачається вивести з держслужби керівників місцевих адміністрацій, а також їхніх перших та звичайних заступників. Проте ще раз кажу – згадаймо, як працював алгоритм призначення губернаторів до недавніх пір. Дуже добре пам’ятаю момент відставки Міхеїла Саакашвілі і принагідні заяви прем’єра Гройсмана – про те, що новим очільником Одещини може стати будь-хто. «Кандидатури тепер повинні призначатися через публічний конкурс, потенційно сьогодні кожна людина зможе подати свою кандидатуру на посаду голови обласної державної адміністрації Одеської області», – заявляв Гройсман.

Потенційно – звісно, так. В теорії кожен охочий міг надіслати резюме до Нацагенства з питань держслужби. Але на практиці наступником Саакашвілі став Максим Степанов – він, хоч і не мав стосунку до Блока Порошенка, все таки опосередковано втілював інтереси президента. «Опосередковано» – тут слово ключове, адже йшлося про те, що Степанов був (або продовжує бути) близьким до Ігоря Коломойського. Котрого завжди цікавила Одещина, і, зокрема, можливість призначення у цей регіон власних людей. Подейкували, що після націоналізації Приватбанку між Коломойським та Порошенком мали місце неформальні домовленості, однією з яких і було віддавання Одеської області «на відкуп» олігарху. В якості, так би мовити, компенсації за пережитий ним дискомфорт.

Правда це чи ні, знають, мабуть, безпосередні фігуранти цієї історії. Але, пригадую, як, говорячи про те, хто може замінити Саакашвілі на його посаді, заступник голови фракції БПП Олексій Гончаренко досить відверто (аби не сказати наївно) зазначив таке: «Звичайно, це буде людина, близька до команди президента Петра Порошенка. За Конституцією, саме глава держави призначає губернаторів. Тому апріорі області очолюють члени його команди». Гончаренко – людина ще досить молода, не застережена «зубрами» від політики відносно того, що говорити перше, що спаде на думку, таки не варто. Але тоді він сказав щиру правду. Області у нас дійсно очолюють люди, «близькі до команди президента».

Що ж стосується Конституції, на яку посилався Гончаренко, то вона дійсно дає президентові карт-бланш, проте наш президент добровільно урізав був свої президентські повноваження, створивши кастинг-бюро з відбору губернаторів. Але тепер правила гри змінено вкотре. Адже згідно з новим законопроектом, президент має можливість призначити на термін, не більший за три місяці, тимчасового виконувача обов'язків голів місцевих держадміністрацій. Що це означає – зрозуміло усім й без зайвих слів. Представник Реанімаційного пакету реформ Вадим Міський написав у своєму Фейсбуці, що законопроект №7126 «фактично повертає систему «ручного» управління обласними та районними державними адміністраціями». А Олена Шкрум додала: «Маски зняті. Гра в демократію в нашій країні завершилося».

І попри пафос цієї фрази, слід визнати: Шкрум таки має рацію. Особливо небезпечним виглядає в цьому контексті те, що, будучи виведеними з-під дії закону про держслужбу, губернатори та їхні заступники знову набувають можливості бути членами тих чи інших партій, а, отже, виступати персонами заангажованими. При цьому немає сумнівів у тому, що чиновники, призначені «по-новому», представлятимуть здебільшого одну політичну партію – президентську. А це, як слушно зазначає Вадим Міський, робить голів ОДА та РДА політичними призначенцями. Ось так непомітно померла реформа державної служби, яку буцімто здійснювала державна влада України.

Як сталося так, що депутати підтримали подібний крок назад? Можливо, це їхній рефлекторний самозахист після необачно прийнято виборчого кодексу? Власне, враховуючи, що голосували за законопроект №7126 переважно коаліційні фракції – БПП та «Народний фронт» (тоді як «Батьківщина», «Самопоміч», Радикальна партія і Опоблок його не підтримали), відповідь на це питання стає зрозумілою. Блок Порошенко є першим, хто надзвичайно зацікавлений в цементуванні президентської вертикалі. Перемогу, яка здобула ця політична сила на виборах до об’єднаних територіальних громад, бажано помножити у кілька разів, заручившись «своїми» людьми не тільки на рівні громад, але й на рівні ОДА та РДА. Що, власне, й було втілено у життя.

Зрозуміти Петра Порошенка можна: він дуже хоче забезпечити собі другу президентську каденцію. А коли українських політиків охоплює подібний свербіж, вони втрачають і голову, і совість, і почуття міри. Згадаймо хоча б, як Кучма заручився рішення Конституційного Суду, котрий дозволив йому балотуватися втретє – всупереч українській Конституції. Тож те, що зроблено парламентом у четвер, іще навіть не найзухваліший вчинок, до якого можна вдатися, женучись за президентською булавою. Але початок, що й казати, багатообіцяючий. Хтозна, який хід Банкової буде наступним?..