Розстріл Євромайдану: чому зі слідством зараз ще гірше, ніж чотири роки тому?

До четвертих роковин розстрілів на Майдані прокуратура підготувала «сюрприз»: 12 лютого прокурор Департаменту спецрозслідувань ГПУ Олексій Донський заявив про те, що його відомством підготовлені підозри тим, хто ймовірно причетний до вбивств працівників МВС. «Є кримінальне провадження за фактами вбивств та замахів на вбивства працівників правоохоронних органів. В межах цього провадження досліджуються, зокрема, обставини протиправного застосування вогнепальної зброї до правоохоронців з боку певних груп осіб. Хочу зазначити, що у цьому кримінальному провадженні повідомлено про підозру певним особам», – сказав Донський.

Власне, на Майдані дійсно загинули біля 20 правоохоронців. І оскільки право на повстання так і не було закріплено в українській Конституції, то збройний опір негідній владі вважається злочином, а злочини прийнято карати. От тільки тут держава Україна демонструє достатньо вибірковий підхід, адже за чотири роки не поставлено крапку у справі, що стосується вбивств учасників Євромайдану. Що ж стосується повідомлення від Донського, то, звісно, дуже хотілося б дізнатися, про які «певні групи» та «певних осіб» йде мова. Для побудови версій ще зарано, але те, що у фігуранти справи можуть потрапити невгодні владі персони – теоретично не виключено. Проте зараз важливішим є те, як все-таки просувається справа з розстрілами на Майдані?

А просувається вона так: наразі аж одна людина сидить за гратами по цій справі. Як каже начальник Департаменту спец розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, на сьогодні за результатами розслідування і розгляду винесено 50 вироків, але тільки дві особи отримали реальну міру покарання, з них одна відбуває покарання; 412 особам повідомлено про підозру, обвинувальні акти стосовно 258 осіб перебувають в суді.

Він же додає: в середньому кожна справа понад два роки перебуває у суді. «І не видно з розвитку судового процесу, коли він завершиться вироком. Практично кожного тижня у нас чи повідомляється про підозри, чи завершується розслідування, чи направляються обвинувальні акти до суду. Процес встановлення істини триває», – говорить Горбатюк.

Ці слова Горбатюка не слід розуміти ані як пафос, ані як словесну патоку. Можу припустити, що певний сарказм в фразі щодо «встановлення істини» присутній. Адже сам Горбатюк додає: законодавці роблять все можливе, аби заблокувати цей процес надовго. Найяскравіший тому доказ – епопея з Державним бюро розслідувань, котре перетворилося на юридичний «довгобуд».

Зайве нагадувати, що з 20 листопада минулого року прокуратура втратила функцію слідства. За перехідними положеннями КПК, частина майданівських справ мала перейти до Національного антикорупційного бюро, інша – до Державного бюро розслідувань. Але ДБР поки не функціонує зовсім, а НАБУ просто неспроможне впоратись зі «спадком Генпрокуратури». У цьому «бермудському трикутнику» (між ГПУ, НАБУ та ДБР) й зависають справи Майдану, й Горбатюк знає про це так добре, як ніхто інший.

Ще минулого року він попереджав, що вже «з 21 листопада убивства на Майдані розслідувати буде нікому». Єдиний реальний вихід полягав би у внесенні змін до перехідних положень КПК в частині пролонгації повноважень прокуратури щодо розслідування справ, підслідних НАБУ і ДБР на період, поки ДБР не буде створено. З такою пропозицією наприкінці минулого року виступила адвокат Небесної Сотні Євгенія Закревська.

Проте нічого подібного законотворці не зробили. Відтак ДБР й досі «на стадії запуску», вбивства на Майдані не розслідуються, зате новопризначений директор Бюро Роман Труба вже став фігурантом скандалу, де його звинувачують у політичній заангажованості.

Але й це все – ще півбіди. Друга половина проблеми – у так званій «поправці Лозового», котра має вступити в силу з 15 березня цього року. Як відомо, цією поправкою до Кримінально-процесуального кодексу нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування. Чому це було зроблено – історія окрема, і мова не про неї. Факт той, що «поправка Лозового» закриває усі епізоди, де зловмисник не встановлений протягом року. Під «амністію» від Лозового потрапляють і справи Майдану – адже вони тягнуться довше, аніж це передбачено поправкою.

Ще один нюанс, про який говорить той таки Горбатюк, – це практика заочного засудження, котра здатна обнулити всі старання прокуратури по справах Майдану, що були продемонстровані до цього часу. Заочне засудження – новація, прийнята завдяки такому самому поспіху і такій саме нечесній грі у парламенті, як і «поправка Лозового». Норма ця знадобилася для того, аби дати можливість генпрокурору Луценку відзвітувати про передачу справи Януковича до суду.

Але торкається заочне засудження не лише екс-президента, а й тих «беркутівців», котрі так само, як і Янукович, втекли до Росії. Ця процедура, наголошують фахівців, викликає велику кількість нарікань з точки зору відповідності міжнародним конвенціям і практиці Європейського суду. Конкретно це означатиме, що у підсумку фігурант справи може добитися скасування вироку міжнародним судом. Щоб цього не сталося, необхідно терміново вносити зміни до закону. Але й це чомусь не відбувається.

Якщо підсумувати весь той шлях, котрий пройшло слідство у справах Майдану за останні чотири роки, то він аж ніяк не є поступом уперед. Він не є навіть тупцюванням на місці. Це цілком очевидний відкат назад, до 2014-го – коли злочини були щойно скоєні і ще ніким не розслідувані. З цієї точки зору створення ДБР, «поправка Лозового» та практика заочного засудження не лише не наблизили правоохоронні органи до мети, а тільки загальмували їхнє просування.

На тему, чому так сталося і хто зацікавлений у подібному стані речей, можна міркувати безкінечно довго. Лише сенс у подібних міркуваннях доволі сумнівний. Можливо, через дурість або через бажання заробити «швидкі» бали на піарі довкола розстрілу Майдану, а, можливо, й через свідоме бажання захистити вбивць можновладці загнали ситуацію у глухий кут.

Що буде далі? Скоріше за все, нічого суттєвого. Досвід списання в архів резонансних справ в української влади вже є. Вона, можна сказати, всотала цей досвід з «молоком Кучми», який першим почав «ігнорити» вимоги громадськості щодо розслідування злочинів, які сколихнули країну. Спадкова байдужість Банкової перемеле будь-яке чию кров. Хіба що в ім’я виборів кількість тих, хто відбуває покарання, зросте з однієї одиниці до двох чи кількох – треба ж щось кинути й електорату також…