Що посієш, те й пожнеш. Куди і кому йдуть аграрні дотації

Втім, казка поки поширюється не так на птахофабрику, як на його власника. Вкотре згадувати яхти, маєтки та гвинтокрили Юрія Косюка вже навіть не комільфо. Земля кругла, трава зелена, а Косюк – надзвичайно багатий олігарх – це відомо кожному, хто живе в Україні. Як і те, що частина коштів Косюка надходить йому не у вигляді доходів від бізнесу, а у вигляді державних дотацій. За підсумками першої половини поточного року такі дотації істотно збагатили агробарона.

Портал відкритих даних e-data повідомив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика», що належить холдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка, в серпні отримало дві державні дотації на загальну суму 187,4 мільйона гривень. А 1 листопада цьому ж підприємству дісталося вже 618 мільйонів гривень – про це писала «Економічна правда». І це ще не вечір. Тобто – не кінець року. Проте вже зараз можна констатувати, що агрохолдинг радника президента, починаючи із січня, отримав більше третини від усіх передбачених у бюджеті коштів на підтримку сільського господарства.

(Зауважу в дужках, що у 2017 році «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка та Ukrlandfarming Олега Бахматюка стали найбільшими вигодонабувачами від державних дотацій; всього їм дісталося 38% від виплачених аграріям коштів за всіма програмами або 1,9 млрд. грн. з 4,95 млрд. грн.).

Отож, з державної скарбниці летить пух і пір’я, коли мова заходить про Косюка. А мало б бути навпаки. Але Косюк сплатив податків до бюджетів різних рівнів на суму у 315 млн. грн., що, погодьмося, не надто вражає, коли на кону – подібні ставки. Перекіс такого фінансування довго й вперто не помічали у Гройсмана, аж доки ряд установ не влаштував невеличку аграрну moneyфестацію із залученням президента Порошенка в якості рефері.

На початку листопада до гаранта звернулися Аграрний союз України, Всеукраїнська аграрна рада, Всеукраїнська асоціація сільських і селищних рад, Українська аграрна конфедерація та асоціація «Український клуб аграрного бізнесу». Всі вони просили Порошенка про одне: переглянути неефективну державну підтримку аграрної галузі.

Наведу з їхньої відозви одну цитату: «Незважаючи на виділення у державному бюджеті безпрецедентних сум на державну підтримку українських аграріїв, реальні малі і середні сільгоспвиробники її практично не отримують… Ми вважаємо неприпустимим таке витрачання державних коштів в ситуації, коли відчувається гострий дефіцит бюджетного фінансування… невідкладних заходів щодо стимулювання розвитку національної економіки».

В перекладі на просту мову цей крик душі означає одне: пане президенте, перестаньте годувати тільки «своїх». Якщо вже краяти державний пиріг, то рівномірно й по справедливості. «Ми вважаємо за необхідне припинити виділення коштів на державну підтримку аграрного сектора, тому що події останніх років переконали нас в тому, що уряд і Верховна рада інституційно нездатні справедливо і ефективно їх розподіляти», – зазначають аграрії. І, можливо, мають рацію: аніж так розподіляти кошти, то краще не робити цього зовсім.

І це аж ніяк не помста: мовляв, якщо дотації не дісталися малому та середньому бізнесу, то хай вони не дістануться нікому. Аграрії зазначають, що опинилися в замкненому колі: їх не чують, й Кабмін на 2019 рік запланував ту ж схему розподілу фінансових вливань в агросектор, що діяла у 2018-му. А профільний парламентський комітет, розглядаючи відповідні документи, підтримав політику уряду. (Ще б пак: аграрне лобі у Верховній Раді є достатньо сильним). Він же (тобто комітет) відхилив усі пропозиції Всеукраїнської аграрної ради щодо спрямування бюджетних потоків на потреби малого й середнього бізнесу.

Пропозицій було декілька, і з-поміж їхнього числа відзначу дві: по-перше, йшлося про те, щоб обмежити суми компенсації відсоткової ставки за кредитами за програмою «Фінансова підтримка шляхом здешевлення кредитів» до 10 млн. грн. в одні руки. І, по-друге, про те, щоб зробити виплату дотацій за згаданою вище програмою пропорційною легальній виручці від продажу сільгосппродукції. І це, до речі, дуже мудрий підхід, котрий дозволив би створити реальний стимул для виходу з тіні малих фермерських господарств.

Однак все лишилося, як і було. Ба навіть більше: на недалеке майбутнє (2019 рік) відкинуто все ту ж неправильну фінансову проекцію. Вже третій рік поспіль державна підтримка аграрного сектору сягає значних цифр (так, у 2017-му сума, виділена на всі види дотацій, склала 5,379 млрд. грн.; виплачено з них було 4,950 млрд. грн., з котрих, як вже зазначалося, майже 2 мільярди відійшли Косюку та Бахматюку). Але толку з цих виплат – жодного. Власне, крім пари ситуативних бенефіціарів, ніхто не отримує від державних дотацій жодного задоволення.

І хоча результати реалізації програм держпідтримки аграріїв за десять місяців 2018 року показали повну неефективність обраної урядом моделі, проект державного бюджету в частині аграрних дотацій на 2019 рік практично повністю її скопіював. Для чого? Відповідь проста: для того, щоб заощадити на пересічних аграріях і догодити непересічним. Все тому ж таки аграрному лобі, котре вправно шантажує решту парламентських колег зривом голосування по бюджету.

Таким чином, до купи «траблів», котру аграріям створюють особливості українського оподаткування, додається ще й така очевидна несправедливість – майже демонстративна підтримка агрохолдінгів і майже демонстративне ігнорування малих та середніх фермерських господарств. І це при тому, що Гройсман неодноразово обіцяв підтримку аграрної сфери. Адже вона, за оцінками глави уряду, формує десь шосту частину від усієї виробленої в країні продукції, а тому вимагає неухильної допомоги від держави. Але у підсумку фінансові «милиці» від держави дістаються гігантам галузі, які і без того відмінно себе почувають.

І хай би якими далекими не були зараз від сільської тематики Гройсман з Порошенком, якими б глухими не були вони до звернень аграріїв, одну просту істину вони мають знати ще зі шкільного курсу ботаніки: що посієш, те й пожнеш. Плоди деградації галузі вони збиратимуть пізніше.