Складні відносини України та МВФ
Є така українська традиція – звинувачувати в усьому «попередників». Вона дорожча за будь-які транші МВФ
Замість п’ятого траншу кредиту МВФ прислав в Україну свого нового представника. Француза Жерома Ваше в результаті ротації змінив швед Йоста Люнгман, колишній працівник місцевого Мінфіну. Однак важливою є не персона медіатора між грошима та їхнім отримувачем, а наявність цих самих грошей. Грошей же Україні не дали. Причина – відсутність реформ. Про це детальніше сказано у відомій статті агенства Блумберг, котру процитували, здається, всі без винятку ЗМІ. Проте мало хто з них прочитав статтю в оригіналі. А дарма. Цей короткий текст розставляє декілька важливих акцентів.
«Допомога МВФ стала основою економічного відродження України після другої за останнє десятиріччя проєвропейської революції, після анексії Криму та підтримуваного Росією заколоту, що триває вже четвертий рік. Однак програма допомоги була призупинена тим, що реформи, скеровані на переформатування колишньої радянської республіки, зустріли опір. Останній транш був запланований на червень-липень. Зараз український парламент йде на канікули з 14 липня та знову збереться вже у вересні», – повідомляє Блумберг.
В цьому абзаці «прошито» чимало смислів, їх треба лише прочитати між рядками. Вражає, що після 26 років незалежності ми досі залишаємося в очах світу «непереформатованою» «радянською республікою». Другий пласт: не без подиву західна агенція зазначає, що попри безліч невирішених питань парламент спокійнісінько розходиться на відпочинок, не намагаючись проштовхнути ті самі реформи, під які, власне, Україна і просить грошей. Але головною тут є констатація того, як міцно ми сидимо на траншевій «голці», котра є і «основою відродження» України, і мало чи не єдиним засобом до існування.
Власне, все так і є. На наявність / відсутність траншів дуже чуйно реагує, зокрема, курс гривні, яка починає падати за умов ненадходження допомоги від МВФ та стабілізуватися, якщо фінансові вливання мають місце. Український уряд не намагається прожити без позик, він шукає шляхів зваблення Крістін Лагард, і це, насправді, є навіть більшою проблемою, аніж гальмування пенсійної реформи. Наша біда – це відсутність стратегії. Відсутність тактики. Відсутність альтернативи життю у борг.
Втім, що може протиставити Україна траншам МВФ? Третій місяць поспіль наше промислове виробництво демонструє падіння. Порівняно із відповідним періодом 2016 року, виробництво металу знизилося на 11%; на 27% зменшилося виробництво коксу, на 12% – видобуток вугілля та руди. Оскільки переробна промисловість України перебуває у нокауті, ми цікавимо Європу передусім як сировинний додаток, а з сировиною у нас, як бачимо, проблеми.
А щодо індексу інвестиційної привабливості, який, за версією Гройсмана, залишив негативну площину, то, як слушно зазначають експерти, варто порівнювати Україну не з самою собою, а з іншими державами. Є певний парадокс у тому, що, з одного боку, внаслідок війни з Росією, нашу державу готові підтримувати західні партнери, але з іншого, індекс інвестпривабливості нерукоподаваної Росії є все таки вищий за наш. Це – серйозний привід замислитися, проте уряд не вміє замислюватися, він уміє лише підганяти вирвані з контексту факти під нагальні піар-потреби.
Ще одна цифра: в оприлюдненій таблиці Світового банку стосовно розміру тіньової економіки Україна посіла «почесне призове» третє місце: 49% економіки країни зараз перебуває в тіні. Вище нас Азербайджан із 63%. Тій обставині, що половина економіки України провалилася в «тінь», дуже посприяла гройсманівська «мінімалка» у 3200 – це «покращення» не витримала частина бізнесу й ще далі відійшла від легалізації розрахунків з найманими працівниками.
Відтак зрозуміло, що «продавати» себе ефективно на зовнішній ринках Україна за нинішніх умов не зможе. Ми – бідна, корумпована, «тіньова» і нестабільна держава. Доки триває цілеспрямоване збагачення окремих верств, чи то пак окремих кланів про підйом економіки годі й мріяти. Ані продати, ані заробити на собі ми наразі не здатні. Лишається одне – покладатися на милість Міжнародного валютного фонду, проте й тут виникають певні «трабли». Адже милість ця впирається у виконання низки вимог. А виконання, як вже було сказано вище, блокує законодавча влада.
Як відомо, МВФ планував надати Україні п’ятий транш допомоги в розмірі 1,9 мільярда доларів у червні-липні 2017 року, однак терміни змістилися до осені. Це може зашкодити прагненню України вийти на міжнародні ринки запозичень, про що неодноразово говорив міністр фінансів Александр Данилюк. Однак прем’єр Гройсман запевнив, що уряд зберігає свою відданість програмі з МВФ та підкреслив, що п’ятий транш обов’язково надійде.
Як пише Блумберг, «Україна налаштована на задоволення деяких вимог МВФ щодо останнього траншу, а зокрема щодо оновлення пенсійної системи. Вашингтонський кредитор підтримав план, згідно із яким громадяни – задля отримання пенсій – мусять сплачувати внески до державного фонду протягом 25, а не 15 років, як це має місце зараз. При цьому вік виходу на пенсію збільшуватися не буде. З іншими ж реформами – складніше. Відмові від заборони на продаж сільгоспугідь в парламенті протистоять популісти, котрі стверджують, що влада та бізнесмени стануть обманювати фермерів та відбирати у них землю», – зазначає Блумберг.
Зазначу, що і пенсійна реформа, і земельна – надто великі та складні теми (додам іще: неоднозначні), аби торкатися їх зараз побіжно. Втім, Гройсман (котрий якраз і повів себе як популіст) поквапився запевнити позичальників з МВФ, що всі ці питання він обов’язково розрулить. Бо для цього, мовляв, існує не лише фінансова мотивація. «Хтось каже, що МВФ вимагає реформ від України, але я хочу підкреслити, що ми не повинні сприймати це так, ніби МВФ потребує реформ – це Україні необхідні реформи», – говорить главу уряду. І це, мабуть, єдині його мудрі слова.
Однак самими лише словами ситуацію не зміниш і з боргами не розрахуєшся. А вони, до речі, в України тільки зростають. Сукупний державний борг України весною 2017 року зріс на 0,82%, або на 0,59 млрд. доларів до 72,35 млрд. доларів, повідомляє Мінфін. Кредити, взяті державою у Міжнародному валютному фонді, також, до речі, доведеться повертати. Очевидно, час розрахунку припаде вже не на правління чинного уряду, а тому останньому нема про що турбуватися.
Борги і невиконані зобов’язання, недороблені реформи та «непереформатована» країна, навчена не так заробляти, як споживати, – все це добро перейде у спадок тим, хто стане біля керма після Гройсмана та Порошенка. Є така українська традиція – звинувачувати в усьому «попередників». Вона дорожча за будь-які транші МВФ, тож з нею розстануться, вочевидь, в найостаннішу чергу.