Уряд вирішив оголосити полювання на ФОПів?
Нові правила гри змусять компанії шукати шпаринки у законі, щоб обійти забаганки уряду
Інколи мені здається, що найкращим для України рішенням було б невтручання держави у справи соціуму. Маю на увазі повне невтручання – від слова «взагалі». Бо все те, що уряд називає «реформами», «покращенням» чи «життям по-новому», неодмінно вилазить боком. Так звана децентралізація на рівні Києва дається, взнаки, зокрема, перманентним підвищенням цін на комуналку. Мова йде саме про столичну «накрутку», бо те, що в країні в цілому дорожчають послуги ЖКГ – окрема історія. Якщо КМДА саме у такий спосіб наповнює місцевий бюджет, то краще не треба жодних «децентралізацій». Хоча ми з вами прекрасно розуміємо, що гроші йдуть навіть не у бюджет, а до компаній-монополістів, котрі ці самі послуги постачають…
Однак про ЖКГ – іншим разом. Зараз – про не менш відому абревіатуру з трьох літер. У міністерстві соцполітики розробили законопроект, який має заохотити роботодавців офіційно працевлаштовувати працівників, а не змушувати їх оформлювати себе як фізичну особу-підприємця, з якою компанія потім укладає договір про співпрацю. Новацію подано під соусом турботи про найманого працівниками – будучи ФОПом, він, мовляв, не має необхідного соцпакету та є ураженим у своїх правах. З одного боку, це, напевно, справедливо, але з іншого – держава як завжди лукавить.
Хоча в дечому її можна зрозуміти: часто навіть великі підприємства оформлюють себе як ФОПів. А відтак, отримуючи значні прибутки, сплачують малі податки. Бо, як відомо, працедавці повинні утримувати із заробітної плати кожного працівника 18% податку на доходи (ПДФО), 1,5% військового збору, а також сплачувати 22% єдиного соціального внеску на фонд заробітної плати. Тоді як третя група оподаткування ФОП віддає всього лише 5% від доходу та 918 гривень мінімального місячного соціального внеску. Тих, хто працює як великий бізнес, але ховається за вивіскою фізичної особи-підприємця, бажано вивести на чисту воду. От тільки біда в тому, що, впроваджуючи свої податкові новації, держава ризикує виплеснути разом із цією водою і дитину.
Стало вже загальноприйнятим, ілюструючи діяльність ФОПів, говорити передусім про ІТ-сферу. І про те, як сильно вона постраждає від подібних ініціатив уряду. Я теж торкнуся айтішників, але перед тим наведу інший приклад. Чесно кажучи, не знаю, скільки в Україні гуманітаріїв, котрі є фрілансерами. Подібними підрахунками ніхто й ніколи себе не утруднював, тому складно говорити про якісь відсотки. Проте знаю напевне, що є доволі значний прошарок журналістів, експертів, перекладачів, що працюють на так званому аутсорсингу – тобто віддалено, з дому. Саме так надає свої послуги низка відомих людей, і показовим в цьому контексті є коментар політолога Володимира Фесенка, котрий запитує, чи найматися йому на офіційну роботу відразу до кількох юридичних осіб, якщо він пов'язаний із ними фрілансом і наразі чекає від них гонорар за надану консультацію?
Власне, це питання є актуальним не для одного Фесенка. Що ж стосується ІТ-сфери, то саме у ній трудиться велика кількість ФОПів. Це зручно та вигідно для айтішників – працювати, не виходячи з помешкання, але це також зручно й вигідно і для їхніх замовників. Власне, саме завдяки доволі лояльному щодо ФОПів податковому законодавству цей креативний клас й почав розвиватися. І не просто розвиватися, а виходити в лідери. Бо, як зазначив нещодавно міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів, розвиток IT-сектора, разом із розвитком агропромислового комплексу, авіабудуванням, туризмом та інфраструктурою знаходиться серед пріоритетів уряду.
Хоча водночас із цим уряд досить довільно трактує свої власні пріоритети, адже примусове переведення ФОПів у розряд найманих працівників ризикує завдати неабиякого удару по ІТ-галузі. Уявімо, що є велика компанія, котра займається програмним забезпеченням і має безліч розкиданих по країні фрілансерів. Кожен з них відробляє певний вузол, а відтак передає виконану роботу замовнику і отримує свій гонорар. Наразі задоволені всі – і кожен окремо взятий айтішник, і компанія в цілому. Тоді як перевід взаємин «працівник – працедавець» на нові рейки зашкодить інтересам усіх. Умовний айтішник не захоче віддавати замість 5% доходу майже 20% (18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору), а компанія-винаймач не побажає платити за кожного з працівників шалені суми у вигляді ЄСВ.
У підсумку нові правила гри змусять компанії шукати шпаринки у законі, щоб обійти забаганки уряду. І це може бути для України ще невигідніше, ніж закривати очі на велику кількість ФОПів, які перебувають на спрощеній системі оподаткування. Що ж стосується айтішників, то у них буде вибір – або працювати в тіні, або мігрувати за кордон. Останнє – досить серйозна загроза, оскільки в Європі чекають не лише на українських збирачів яблук, наглядачів до літніх людей чи різноробочих на будівництві. Експерти стверджують, що, наприклад, у Німеччині нестача програмістів досягає 50 тисяч осіб, в Ізраїлі – 45 тисяч, в інших країнах приблизно такі ж цифри. Великі компанії працюють з Україною до тих пір, поки є істотна різниця між витратами на оплату праці. Але як тільки її не буде, вони запропонують програмістам релокейт до себе і матимуть рацію.
Але як же патріотизм та свідомість, зокрема, й податкова, спитаєте ви? На жаль, безсоромна корупція та тотальні розкрадання бюджетних коштів, свідками чого ми є кожного дня, аж ніяк не стимулюють плекати в собі ці якості. Бо коли умовний айтішник крокує додому роздовбаним асфальтом чи сідає у ліфт, котрий тримається «на чесному слові», чи коли він потрапляє в ДТП на слизькій дорозі, чи коли в дитсадку та школі, де вчаться його діти, вимагають хабар – такий айтішник двічі або тричі подумає, чи віддавати державі п’яту частину свого доходу. Все одно ці гроші, міркуватиме він, не підуть на благе діло.
І, можливо, буде правий. Тим паче, що зараз замість прозорих та чітких правил оподаткування (однакових для всіх) нам явно підсовують варіант замаскованого підвищення податків. Держава просто знайшла групу «дійних корів», з яких теоретично можна вижати все досі не вижате. Якщо тільки «корови» не розбіжаться на інші пасовиська. А оскільки така небезпека дійсно існує, уряду варто ретельно зважувати кожен свій крок та кожну свою ініціативу. Все таки терпіння у платників податків – не безмежне.