Чому у Східній Європі не до кінця розуміють Україну?
Наші сусіди не до кінця розуміють реальність війни
Східноєвропейські сусіди України останнім часом наговорили чимало цікавого, що повною мірою характеризують їх, а також рівень їхнього розуміння ситуації в Україні.
Спочатку чеський президент Петро Павел казав про «неможливість звільнення української території» військовим чином. Потім Сікорський, польський міністр закордонних справ, почав вигадувати якісь «адміністрації ООН» для Криму. Ну і угорський радник Орбана (теж Орбан, але не родич) почав щось розказувати, що чинення опору Україною російській агресії було «безвідповідальним», і угорці б одразу здалися.
Хоча, на перший погляд ці заяви нічим не пов'язані, адже чеський президент вважається «другом України», а от радник Орбана таким явно не вважається ніким, але насправді всі ці заяви – пов'язані.
Ми звикли вважати, що найкраще нас розуміють у Східній Європі. Адже вони теж знають, що таке російська окупація. І воно так... Але не так. Російська окупація іноді не тотожна російській окупації.
Глибинна відмінність українців від поляків, чехів та угорців полягає у тому, що по відношенню до поляків, чехів, угорців і т.д. росіяни ніколи не мали сумнівів у їхньому існуванні.
Відповідно, найгірше, що їх могло чекати – встановлення маріонеткового уряду, нав'язування державної ідеології, «точкові» арешти. Іноді – розстріли окремих осіб. Власне, це те, що відбувалося у ряді східноєвропейських держав у XX ст.
Відповідно, вони схильні думати, що російське панування – це, звісно, дуже погано. Але не так уже і смертельно.
Одна проблема. України це не стосується. Ціль росіян – знищити Україну як таку. І, звісно, український народ, якого, як відомо, «не існує». Для цього треба викорінювати українську спадщину, фізично знищувати активістів, депортувати та знищувати просто людей з українською свідомістю. Власне, робити те, що вони робили і роблять на окупованих територіях.
Дещо нас розуміють литовці, латиші та естонці. У них не було голодомору, але вони знають, що таке масові депортації до Сибіру усіх підряд. Дещо пам'ятають фіни, які мали досвід, коли цілі регіони доводилося евакуювати до центральних районів, бо ці території займали російські окупанти. Зайняли, і досі там сидять.
Але український досвід все одно унікальний. Це не про бажання контролю територій, не про «зони впливу», не про «лояльність еліт». Це просто про геноцид. Буча, знищені міста сходу, вбивства полонених, катування цивільних, викрадення та денаціоналізація дітей – це все з цього переліку. І це те, про що ніхто, окрім українців, не має у світі жодного уявлення.