Влада буде землю їсти, а Юлю не випустить

Гнітюче тисне на мою психіку цинічна, майже зовсім відверта брехливість усіх заяв і дипломатичних жестів представників владного табору з приводу Європейської долі України. Здається, цілу вічність продовжуються обговорення умов так званого «списку Фюле». Уже всім давно ясно, що ці риторичні побоїща ведуться на все ближчих підступах до пункту, який делікатно називається «прикладом вибіркової справедливості», і що влада буде землю їсти, а Юлю з тюрми не випустить.

Нарешті, прорвало: прем'єр Азаров підняв нібито бунт на кораблі, виявляється, підписання угоди про асоціацію нібито несе Україні непосильні збитки, і навіщо було город городити, - хіба що зглянуться на наше сирітство і кинуть пару мільярдів, які ми миттєво освоїмо. Про що базар? Ситуація нагадує почасти суцільний блеф, почасти не таку вже давню «генеральну лінію партії»: нею виявляється заплутана крива. Маневри повні несподіванок, крутих поворотів, карколомних коливань, раптовою зміною принципів, - але досить коливатися разом з генеральною лінією, як жити стане просто і зручно. Незважаючи на нібито піднятий Кабміном бунтівний прапор, - «веселий Роджер», - президент і прем'єр одностайно заявили, що нічого, власне, не змінилося, і курс на Європу залишається нашим орієнтиром.

Насправді ж ми всі прекрасно розуміємо, що сталим і незмінним залишається тільки один курс: збереження безконтрольної влади над суспільством завдяки однопартійній системі. Підписання договору було зірвано не з економічних мотивів, а задля утвердження авторитаризму на просторі колишнього СРСР. Бо включення України в систему світової демократії послабило б контроль влади над українським суспільством. Відвертою неправдою були і сказані президентом Путіним слова про те, що масові виступи проти капітулянтської позиції українського керівництва є способом тиску Євросоюзу на Україну. Мені тут же пригадалися злобні наклепи на Помаранчову революцію, нібито здійснену на зарубіжні гроші.

З Кремля, може, просто погано видно, що діється на Хрещатику. Але ж «свої» прекрасно все знають. Вони можуть зазирнути у вічі тим хлопцям та дівчаткам, студентам і пенсіонерам, моїм онукам, дітям і одноліткам - всім тим, котрі вийшли проти ночі під холодний листопадовий дощ - тому, що не могли вчинити інакше. І закриті шоломами «охоронці порядку», і їх хазяї ніколи не зрозуміють, чого добиваються протестуючі. У них немає потрібних для цього органів чуття. Конфлікт влади і суспільства на «Євромайданах» - це не просто конфлікт різних політичних і економічних систем, це конфлікт систем цінностей, в тому числі моральних. Де той короткозорий куций практицизм, де воно, те вузьколобе хуторянство з його копійчаними хитрощами, яке нібито властиве Україні? Воно саме там, де сьогодні сконцентрована влада. Україна шляхетна, свідома висоти своїх помислів, Україна європейська сьогодні вийшла продемонструвати, що за нею правда. І це і є справжня Україна. Я не знаю, - і ніхто не знає, - чим закінчиться та важка, незносна торгівля з історією, яку демонструють люди, винесені долею до керівництва сучасною Україною. Хочу тільки висловити повну підтримку тим, хто вийшов на вулиці і майдани своєї країни з національними прапорцями з європейськими зірочками. Або й без них, але з вірою і надією в серці.