Актори, які у 2014 році знімалися в російській комедії, тепер кумедно тупотять ніжкою, хто здав Крим
Крим був, є і буде українським!
У тому, що замисел відтяти Крим у голові у росіян народився задовго до 2014 року, сумнівів тепер немає ні у кого.
Тоді ж, наприкінці зими чотирнадцятого у нас була надія. Ми хотіли вірити, що в Криму підняла голову лише місцева «п'ята колона». Що Москва її підбурює, але не наважиться на пряме військове втручання. Що шляхом діалогу з місцевою кримською елітою вдасться взяти ситуацію під контроль. Що зможемо розвіяти міфи російської пропаганди, якими лякали пересічних кримчан.
Отримавши відповідні повноваження від виконувача обов’язків Президента Олександра Турчинова, 27 лютого я полетів до Криму.
У вже заблокованому російськими спецпризначенцями аеропорту Сімферополя мене вперше в житті назвали бандерівцем. Так я отримав це почесне звання, яким росіяни величали мене протягом усього мого президентства. Вибратися з летовища, оточеного озброєними російськими спецслужбістами, вдалося з двох причин. По-перше, добре згрупувався завдяки спортивним навичкам. По-друге, ангелами-охоронцями виявилися журналісти, які зібралися в аеропорту.
Це трохи згодом Путін вихвалятиметься деталями спецоперації з аншлюсу Криму, а того дня росіяни ще не готові були здійснити камінгаут і ховали обличчя від камер. І утримувалися від привселюдного застосування сили. Хоча агресивним натовпом, що стало ясно з радіоперехоплень, керували аж з офісу путінської адміністрації. Десь там вештався і Гіркін. Пізніше він висловить жаль, що не застрелив мене. Мені теж шкода, що Гіркін не залишився в Криму на вічний спокій.
До Верховної Ради Криму я йшов з пропозицією створити спільну робочу групу Верховної Ради України та Верховної Ради Криму і разом відновити спокій в Криму. Безумовно і тільки на основі територіальної цілісності України. У кількох коротких виступах, у тому числі і перед агресивним натовпом, я неодмінно наголошував, що Крим — це Україна, і ніяк інакше. Як важко було їх переконувати в очевидному, наприклад — що сотні Майдану не готують жодного маршу на Крим.
Втім, зайти до порожньої Верховної Ради (бо насправді жодних! голосувань там не відбувалося) я так і не зміг. Її вже оточили зелені чоловічки з дулами автоматів, що стирчали з-під одягу, і виразним російським акцентом — чи то московським, чи то рязанським, чи то нижегородським. Хтозна яким, але то була не кримська російська. Неначе автовідповідачі вони твердили, що в приміщенні нікого нема. У той час як згідно повідомлень російських ЗМІ там вирувала депутатська активність і штампували антиукраїнські рішення.
З головою Верховної Ради Константиновим зустрілися в офісі його будівельної компанії. Він розвів руками — контроль за ситуацією на півострові і у Верховній Раді, мовляв, втратив. Але, про всяк випадок, не будучи впевненим чия візьме, спікер пообіцяв щось зробити і для України.
З висоти прожитих років ясно, що в тій ситуації альтернативи застосуванню сили не було. Але саме сил і бракувало. Армію невпинно скорочували з 1991 року. А за чотири роки президентства Януковича російська агентура остаточно доруйнувала оборону. Від Збройних Сил залишили тільки назву. Що могли — розпродали, що не змогли вторгувати — розкурочили і розукомплектували. Шини поспускали, баки осушили, техніку вивели з ладу, людей скоротили і деморалізували. Це мають знати усі, в тому числі й актори, які трагічної для України весни 2014 року знімалися в російській комедії і торочили, ніби ми один народ, а тепер кумедно тупотять ніжкою, хто здав Крим.
З 2014 року ми робили все, аби Крим для наших партнерів не став винятково українсько-російським двостороннім питанням — надто далекосяжні наслідки для міжнародної безпеки має окупація та незаконна анексія Криму. Запущені судові процеси ще в перші роки окупації саме зараз влучно вистрілюють по російських окопах на Перекопському перешийку і дають можливість тримати Крим на міжнародному порядку денному.
Водночас запроваджена політика невизнання, працюючі санкції і триваючі судові процеси не мають створити хибне відчуття самозаспокоєння. Жодних зрушень у цьому питанні за два роки не відбулося, тому закликаю владу повернутися до цієї теми.
Крим був, є і буде українським!