Путін готовий перейти до тактики «тотальної війни» проти Лукашенка

Мінськ та Москва переживають першу глибоку кризу двосторонніх відносин після анексії Криму Росією. До цього всі знали свої ролі: Кремль тиснув на Лукашенка, білоруський президент трохи шантажував союзника і лякав розворотом на Захід. Після таких сварок, «милі» мирилися та знаходили компроміси, незалежно від того, про що йшлося - чи то про приватизацію «Білоруськалія», про транзит енергоносіїв на Захід, чи до прикладу, про постачання молочних продуктів до Росії.

Зараз же, політика Москви стала значно різкішою і менш передбачуваною, їй потрібні не союзники, а лише підлеглі. Відповідно в Олександра Лукашенка стало більше причин побоюватися, що східний сусід спробує змінити президента в Мінську на більш лояльного лідера. 

Зовсім не газове загострення

На наступний день, після того як стало відомо, що директор ФСБ Олександр Бортніков підписав наказ про встановлення прикордонного режиму на кордоні з Білоруссю, зазвичай обережний Олександр Лукашенко неочікувано розкритикував своїх російських союзників. З'ясувалось, що останніми роками Росія порушила практично всі двосторонні угоди, обібрала білорусів більш ніж на 15 мільярдів доларів, а військову базу на їхній території російські військові хотіли створити зовсім не з оборонною метою, а для інших сумнівних намірів. «Без російської нафти ми обійдемося, буде важко, але свобода та незалежність - це дуже рентабельно», - Лукашенко прямо вказав на посягання Росії на білоруську незалежність.  

Тим не менше, багато хто вважає, що білоруський президент просто підвищує ставки в черговій торговельній війні з Росією для того, щоб отримати нові кредити, попередню кількість нафти за пільговими цінами і газ якнайдешевше. Потім у середині лютого відбудеться зустріч з Путіними і відносини налагодяться. 

Це малоймовірно. По-перше, схоже на те, що Лукашенко сам вірить чуткам про можливість позбавлення влади через державний переворот, який буде ініційований з Москви. А якщо так, то на зустріч з Путіним він не поїде. Раптом, поки будеш їздити,  а тут переворот станеться й трапиться так, що доведеться проситися на ростовську «дачу» екс-президента України Віктора Януковича?

По-друге, Росія і Білорусь, навіть якщо й вирішать нафтогазові проблеми, не зможуть відіграти назад події минулого року. Єдиний прикордонний та митний простір швидко не відновиш. 

Аналогічну історію можна спостерігати й щодо взаємодії військових та спецслужб двох країн. 

Прийдешня видача Азербайджану російського блогера Олександра Лапшина з великою часткою ймовірності поставить хрест на взаємних гарантіях безпеки громадян Росії на території Білорусі - і навпаки. Крім того, «гарячі голови» вже транслюють в ефірах федеральних каналів кремлівські страхи щодо »розвороту» Лукашенка до Заходу, що, наприклад, може означати, що у випадку гіпотетичного конфлікту з НАТО неможливість для російської армії допомогти калінінградському ексклаву на суходолі. 

Зрештою, як мінімум починаючи зі скандалу з «Білоруськалієм», довіри немає зі сторони двох урядів і в економічній площині. Так що немає нічого дивного в тому, що в Білорусі говорять про небезпеку перетворення всіх інтеграційних проектів (Союзна держава, Митний Союз) на фікцію, що існує лише на папері. 

Яловичиною не обмежаться

Якщо конфлікт не вдасться «зам'яти», то він неминуче буде поглибюватися. Голова Россільгоспнагляду Сергій Данкверт, проти якого Лукашенко розпорядився відкрити кримінальну справу за економічний шантаж, вже заборонив ввезення в Росію яловичини з Мінської області. Це як зрозуміло, лише «пристрілка» в новітній торговельній війні. 

Про те, що в Кремлі прийняли рішення щодо того, щоб «мочити батьку в довгостроковій перспективі», свідчить те, як вже запрацювала російська пропагандистська машина останніми місяцями, яка ополчилася навіть проти самоназви сусідньої держави «Білорусь». 

Очевидно, що «відчитуванням» Лукашенко на російських «бійцівських» телевізійних ток-шоу справа не обмежиться. Загострення почалося з відновлення кордону, тому можна прогнозувати, що наступний удар керівництво обох країн завдадуть по власним громадянам. 

У першу чергу постраждають білоруси, які живуть та працюють в Росії, а потім внаслідок дзеркальних заходів, можливо, і росіяни, які перебралися до Білорусі. В Москві звикли думати (і приклад знищення режиму Михайла Саакашвілі в Грузії стверджує російську владу в цьому переконанні), що витіснення на батьківщину трудових мігрантів може допомогти знести невгодного президента. 

За різними оцінками, в Росії проживає від 500 тисяч до 700 тисяч білорусів та й навіть за офіційними даними їх близько 350 тисяч. Водночас у Білорусі проживає як мінімум декілька десятків тисяч росіян. Політичні режими обох країн настільки схожі, що навряд чи хоч один з них пожаліє своїх звичайних (тим більше чужих) громадян, які стануть заручниками двох параноїдальних лідерів. 

Суть конфлікту

Висновок простий: не потрібно чекати на швидке припинення конфлікту Олександра Лукашенка і Володимира Путіна. Обидва президенти ведуть себе як два параноїки, які не довіряють нікому, й шансів відновити довіру небагато. Швидше за все, суперечка продовжиться доти, доки одна зі сторін в прямому чи переносному значенні не притисне опонента до стінки. Найголовніше, щоб ці суперечки йшли без використання спецслужб, а тим більше військових.