Газовий зашморг на шиї України – хто винен?

Причина – відмова в постачанні газу та відсутність опалення в той час, коли за вікном «мінус» і лежить сніг. В Кривому Розі палили шини, в Смілі вивезли людей з лікарні та перекривали дороги. Сотні тисяч людей стали заручниками «газового ринку» від «Нафтогазу». В такій ситуації природно виникає бажання «валити з хворої голови на здорову». Хто винен, що люди залишилися без тепла? Уряд стверджує, що органи місцевого самоврядування, які начебто «не підготувалися до опалювального сезону».

Спробую пояснити, в чому тут маніпуляція та чому це неправда.

По-перше, міста жодним чином не можуть допомогти розібратись двом державним підприємствам, продавцю та покупцю, від яких залежить тепло в квартирах їх мешканців. В Кривому розі не отримало номінацію державне АТ «Криворізька теплоцентраль». В Сєвєродонецьку не отримала номінацію державна Сєвєродонецька ТЕЦ ДП. В Херсоні не давали номінацію державній Херсонській ТЕЦ. І номінації не дає державний «Нафтогаз». То хіба може мер міста регулювати чи контролювати діяльність державні підприємства? Звичайно, ні.

Те ж саме стосується приватних компаній – якщо вони не отримують номінацію, мери міст теж нічого не можуть вдіяти.

По-друге, «Нафтогаз» заявляє, що відмовляє від номінацій, бо міста мають велику заборгованість. Мовляв, якщо хочете отримати блакитне паливо, платіть по рахунках. Але якщо говорити цифрами, то станом на жовтень 2018-го року: - заборгованість підприємств теплопостачання України «Нафтогазу» склала 23,9 млрд грн, з них 10 млрд грн – це нараховані державною монополією пені та штрафи; - держава за різницю в тарифах перед підприємствами тепло та водопостачання заборгувала 19 млрд грн; - і ще 10 млрд грн винні споживачі житлово-комунальних послуг.

Таким чином, підприємства теплопостачання не сплатили 13,9 млрд грн, бо не отримали з державного бюджету передбачені законом 19 млрд, за що їм «Нафтогаз» донарахував ще 10 млрд грн. Якщо б виробникам тепла віддали вчасно компенсації за субсидії та пільги з держбюджету, вони б могли повністю розрахуватися з «Нафтогазом». Тож відповідальність за наявність заборгованості лежить не на місцевій владі, а на центральній. Саме вона вчасно не перераховує кошти за субсидії і різницю в тарифах. Але при цьому дає право «Нафтогазу» нараховувати штрафи і пені на створені з її допомогою борги.

По-третє, цього року урядовці до останнього тягнули з рішенням про підвищення цін на газ і визначилися з новою ціною лише на старті опалювального сезону. Блакитне паливо здорожчало з 1 листопада, а вартість житлово-комунальних послуг зміниться не раніше 1 грудня 2018 року, а найімовірніше, з 1 січня 2019 року. Причина – складна процедура перегляду тарифів. Наприклад, в Києві тарифи на тепло та гарячу воду залишаться без змін до кінця року. Внаслідок цього в тепловиків виникає касовий розрив мінімум у два місяці – вони зобов’язані до 01 листопада заплатити за газ авансом за весь листопад. Де вони братимуть кошти – питання до Уряду та «Нафтогазу», але аж ніяк не до місцевої влади. Те ж саме стосується боргів підприємств теплопостачання та ТЕЦ з державною часткою власності.

По-четверте, «Нафтогаз» сьогодні зловживає монопольним правом, бо є єдиним постачальником газу українського видобутку за спеціальним тарифом. Щоправда, використовує отримані ексклюзивні можливості на мільйонні премії самим собі.

Керівництво державної монополії не перший рік імітує реформу компанії та перешкоджає створенню прозорого ринку газу в Україні. Нагадаю, «Нафтогаз» – це національна акціонерна компанія, яка на 100% належить державі і статут якої затверджується Урядом. Але, на жаль, я не бачила проектів законів, постанов чи розпоряджень, які б зупинили затягування «Нафтогазом» зашморгу на шиї України.