У відносинах з Україною необхідна гнучкість
Наразі в Європейського Союзу є чудова нагода довести, що відносини з Україною дійсно є стратегічним пріоритетом європейської політики.
Нещодавня стаття колишнього президента Польщі Алєксандра Кваснєвського «Друг потребує більших зусиль» («A hub in need of stronger spokes»), опублікована у виданні European Voice 17 березня, стала чудовим нагадуванням про те, що ЄС має активніше надавати всебічну підтримку Україні.
Наразі в Європейського Союзу є чудова нагода довести, що відносини з Україною дійсно є стратегічним пріоритетом європейської політики. Більше того, це може стати останньою нагодою. Якщо ЄС змарнує такий шанс, майбутнє України як демократичної стабільної держави виглядає досить сумнівним.
Саме такою нагодою є створення зони вільної торгівлі , яка, принаймні формально, має бути «глибокою та всеохоплюючою». Чому це так важливо?
По-перше, як правильно зауважує Алєксандр Кваснєвські, Угода про зону вільної торгівлі дозволить залучити Україну до Європейського ринку, що є вигідним для обох сторін.
По-друге, що навіть важливіше, такий крок матиме стратегічне геополітичне значення. Сумніви європейських лідерів відносно України можна зрозуміти: вони ґрунтуються на досвіді розчарувань, непорозумінь і втрачених надій. Однак сьогодні ЄС повинен зважити на очевидні сигнали, які свідчать, що в української влади є політична воля підписати Угоду про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом до кінця року. Україна, наприклад, підвищила рівень переговорів: перший віце-прем’єр Андрій Клюєв кілька разів відвідував Брюссель, щоб пришвидшити вирішення проблемних питань. Українська делегація на чолі з Клюєвим та міністром закордонних справ Костянтином Грищенко побувала в Брюсселі наприкінці березня, напередодні чергового раунду переговорів щодо ЗВТ.
ЄС не повинен сприймати такі кроки як належне. В Україні активізували свою діяльність потужні групи інтересів, які виступають проти створення зони вільної торгівлі з ЄС, зокрема сільськогосподарське лоббі. Окрім того, посилюється політичний та економічний тиск з боку Російської Федерації, яка прагне перешкодити європейській інтеграції України. Прем’єр-міністр Володимир Путін озвучив позицію російської влади 16 березня, коли відверто заявив, що «Росія буде вимушена посилити торгівельні бар’єри на кордоні, якщо Україна та ЄС створять зону вільної торгівлі».
Деякі експерти раніше стверджували, що Росія виступає категорично проти вступу України до НАТО, проте не заперечує проти європейської інтеграції. Нинішня ситуація свідчить, що вони помилялися. Коли європейська інтеграція України не мала жодного практичного значення і обмежувалася пустими розмовами, Росія ставилася до неї досить спокійно. Проте, відколи відносини України та ЄС почали наповнюватися реальним змістом, Кремль почувається досить некомфортно. Москва й досі плекає надію втягнути Україну в митний союз з Білоруссю та Казахстаном.
Євросоюз повинен про це пам’ятати. Навіть дотримуючись «мандату» (аргумент, який наводять європейські дипломати, пояснюючи чому не можна вирішити проблемі питання шляхом взаємних поступок), ЄС може продемонструвати гнучкішу позицію. Російська влада, в свою чергу, не омине нагоди скористатися непорозуміннями та суперечностями всередині ЄС. Саме тому Європейському Союзу необхідно пришвидшити економічну інтеграцію України, щонайменше запропонувавши нашій державі певні компроміси на квітневому раунді переговорів щодо зони вільної торгівлі.
Українські можновладці сприймуть такі зусилля з вдячністю, оскільки вони й досі сподіваються урочисто підписати Угоду про зону вільної торгівлі на саміті Україна-ЄС, що ймовірно відбудеться в грудні цього року.
Оригінал публікації читайте тут