Чистота і раса: за мотивами англійських бунтів

Бунти й мародерство минулого тижня в Англії викликали напад національного самокопання. Хто ми, що ми, запитують себе британці. Що останні події говорять про нас як про націю, про те, як ми змінилися?

У кожного є своя теорія. Причиною бунтів називають бідність і безнадію в складних районах (таких, як Тоттнем, із якого почалися безлади), розпад традиційних громад, падіння моралі, вплив споживацького суспільства, реп, «чорну культуру», злочинні нахили винуватців, погане виховання, те, що прем’єр-міністр Девід Камерон так і не «обійняв гопника», як обіцяв колись в опозиції, бюджетні скорочення, непокараних за кризу банкірів, пасивну поліцію, культуру вседозволеності, той факт, що прем’єр, віце-прем’єр, мер Лондона й міністр закордонних справ одночасно поїхали в відпустку.

Люди говорять про нові страшні риси в британському національному обличчі – часто опускаючи той факт, що бунти тут – справа не нова. У країні, в якій правила добропорядної поведінки вимагають посміхатися і проявляти холоднокровність, яка пишається своїми законами й порядком, бунти трапляються регулярно. (Це бунти в основному, звичайно, футбольні. Останній подібний за розмахом бунт трапився 26 років тому). Суспільна мораль не може повністю придушити природну людську агресію. Як мирний коник-стрибунець інколи збирається у зграї і стає зловісною сараною, так і гомо сапієнс під впливом стадного інстинкту перетворюється на зовсім іншу істоту. Але такі вражаючі події, як останній бунт, є надто ласим приводом сказати, що «за наших часів такого не було».

Ставити діагнози Британії взялися не тільки домашні коментатори, а й сторонні спостерігачі.

Бунти стали трагічними для п’яти загиблих та їхніх близьких, а також для тих, хто втратив бізнес і житло. Все це, звичайно, відшкодують: навіть ті, хто не був застрахований, мають право на компенсацію згідно з законом про заворушення.

Проте для вищого керівництва, напевне, найбільш прикрими мають бути добрі поради з-за кордону. Особливо є що сказати країнам, які Британія критикувала за ситуацію з правами людини і придушенням протестів.

В Ірані президент Махмуд Ахмадінеджад закликав Раду Безпеки ООН захистити права людини бунтівників від репресивної британської держави. «Керівництво держави має бути з народом», - порадив він прем’єр-міністру Камерону. «Їм треба розібратися з власними людьми, а не лізти в чужі справи». Британія різко критикувала придушення в Ірані масових протестів останніми роками. Тепер іранські законодавці вимагають допуску в Британію іранських спостерігачів для моніторингу ситуації з правами людей (мародерів).

Диктатор і демагог Роберт Мугабе, президент Зімбабве, сказав: «Сподіваюся, вони погасять свої пожежі і почнуть звертати увагу на свої внутрішні проблеми, а нам дадуть спокій. У нас тут немає пожеж, і народ Зімбабве не хоче, щоб вони продовжували створювати нам зайві проблеми».

Китай бідкається, що Лондон не може навести порядок, і запитує, чи спроможне місто забезпечити безпеку під час літньої Олімпіади наступного року.

Ізраїльська газета Едіот Ахронот одразу знала, в чім суть: «Лондон – колиска європейської ввічливості і впевненості в своїй правоті, а Ізраїль – головна жертва цього морального лицемірства».

Російська преса прокоментувала події так, що Англія, мовляв, розплачується за свою толерантність. Депутат Сергєй Марков поставив діагноз: це – наслідки провальної імміграційної політики Британії.

Реакції української влади я не знаю. Можливо, через суд над Тимошенко їм зараз не до того, а можливо, за протоколом не належиться вищим посадовцям коментувати з такого приводу. Але добре зрозуміла реакцію багатьох в Інтернет-суспільстві і кількох своїх знайомих. Вона недалека від думки Маркова. Мовляв, уся проблема в тому, що в Британії розпоясалися негри і араби, які забули своє місце.

Бунтували люди всіх кольорів веселки. Коментувати позицію Ірану чи Зімбабве зайве. Але стійке бажання моїх власних співвітчизників-українців злорадіти англійським бунтам через справжній чи уявний расовий вимір у мене викликає бажання дещо запитати.

Чи араби і негри крадуть каналізаційні люки з українських вулиць?

Чи араби і негри завалили сміттям береги річок, ліси і луги України?

Чи араби і негри ширяються в під’їздах українських будинків і під стінами дитсадків, кидаючи голки на місці?

Чи араби і негри збивають Лексусами людей на переходах?

Ні. Це робимо ми, українці, нащадки трипільської культури.

Принаймні щодо англійських бунтів можна сказати одне: свої вулиці, майно своїх сусідів і своє власне майбутнє плюндрували люди з робочого – точніше, все більше неробочого – класу. В Україні ж це набагато демократичніше. Ми як один, від люмпена до міністра, крадемо що погано лежить і викидаємо пляшки й бляшанки на своєму улюбленому пляжі, куди повернемося завтра.