Червона лінія для совка. Як мене звільнили з університету за «аморальний проступок»
Кому й чому не догодила літературно-художня книжка?
Восьмий місяць перебуваю у вимушеному прогулі за основним місцем роботи. Постраждав через прозову збірку «Червона лінія» (2018). У ній відбито мінливе і багатолике університетське середовище, до якого в світі належать десятки мільйонів студентів і працівників.
Зауважені перипетії відображають сучасний стан держави і суспільства в Україні, де ще має вплив совок, або ж «гомо совєтікус».
За написання і презентацію художньо-літературної книжки «Червона лінія» ректор Ужгородського національного університету незаконно звільнив мене, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри історії України, а рішення суду про поновлення не виконав.
Ця книжка вийшла в листопаді 2018 року й викликала резонанс через нонконформістські твори, написані в літературно-фольклорному жанрі бувальщин. Її прихильно відзначено літературознавцями.
Найдужче книжку «розкрутила» верхівка Ужгородського університету, поширюючи обурливі заяви і фотокопії тексту з викривальною метою. Цей маркетинговий хід призвів до ажіотажного попиту на художній твір, де нема реальних імен, прізвищ, установ.
«Крамольне» видання прочитали тисячі людей поза сферами освіти, науки, культури, для яких художня література не належить до приватних і професійних пріоритетів: судді, прокурори, державні виконавці, поліцейські тощо.
«Червону лінію» пропагували натхненно. 27 грудня 2018 року складено «розгромну» заяву-рецензію під безликим заголовком «Шановний пане Ректоре», без реального адресата. Вона віддзеркалила достоту гумористичну вдачу підписантів, які бурлескно звернулись невідь до кого, вивівши з великої літери чи то посаду, чи то прізвище.
Справжній укладач заяви підсилив пародійність необізнаністю з правописом. Першими підписалися декан і заступник декана. Хоча рецензія адресована невідомій особі, але того ж дня її розглянули на вченій раді факультету, що ні при чім.
До обіду 28 грудня ректор, що якось ідентифікувався, доручив юридичному відділу ознайомити мене з його розпорядженням, зверненням факультетської ради, рецензією з 13-ма підписами. Письмово я зауважив, що йдеться про художній твір.
29 грудня пополудні місцеві інтернет-видання повідомили, що минулого дня мене звільнено. Додали скан фривольного «публічного колективного звернення» (5 підписів), якого не було при відборі пояснень. Коли та як до ректора потрапив оригінал, що йому не адресований?
Звільнили мене з університету за «аморальний проступок». Ректор заперечив право на художню творчість, а художній твір сприйняв за науково-документальний.
2 січня, у перший робочий день 2019 року, я звернувся за належними документами. Їх надали аж через десять днів. Дописували? Як мічена карта з рукава, з’явилася невідь звідки роздруківка «компрометуючого» відео. 28 грудня теж її не було.
Катавасія потішила зацікавлену спільноту, яка новорічними вихідними насолоджувалася начальницьким ляпом. Стало зрозумілим, що жоден суддя не закриє очі на грубе порушення трудового законодавства. Тому 14 січня ліквідували кафедру історії України. Мовляв, не буде куди поновити.
Підставою звільнення вказано доповідну записку проректора, не уповноваженого на таке в розпорядженні ректора. Це компіляція цитат заяви-рецензії, «публічного звернення», роздруківки відео.
Захопившись «сценами розпусти» в художній книжці «Червона лінія», керівництво не встановило, не конкретизувало, не довело інкримінований «аморальний проступок».
Поспішно незаконно звільнили мене без належних своєчасних виплат. За це управління Держпраці в Закарпатській області виписало штраф 4,2 тис. грн.
11 квітня Ужгородський міськрайонний суд визнав протиправним і скасував наказ ректора про звільнення мене і допустив негайне поновлення на роботі. Очільник університету подав апеляційну скаргу, що не зупиняє поновлення.
Оскільки ректор не виконав судового рішення, то Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби вжив примусових заходів. Двічі накладено штрафи сумарно 15,3 тис. грн, а в поліцію надіслано матеріали про кримінальне правопорушення, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 червня.
Вчинено злочин за ознаками п. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, тобто умисне невиконання рішення суду, що карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
Мені надано статус потерпілого. Винного жде справедливе покарання?
Художні твори не є підставою для цивільно-правової відповідальності, бо це порушує свободу літературної творчості, гарантовану Конституцією України.
Натомість у доповідній записці довільно вирвані з художнього контексту речення без жодних доказів, доводів, обґрунтувань названі моїми особистими висловлюваннями, аморальними, несумісними з продовженням науково-педагогічної праці. Стверджується, що «особливою зухвалістю і цинізмом виглядає публічна презентація та розповсюдження видання». Тішать «юридично» філігранні фрази, як-от: «відверте хамство, непристойні фантазії та копирсання в брудній білизні персонажів є загальним місцем тексту» чи «неодноразові зауваження неетичного характеру та особисті образи колег та викладачів». Вони похапцем кинуті на вітер без конкретики: коли саме, де, перед ким?
Шкода, що так розкуто не розібрали на цитати решту моїх художніх і наукових книжок, статей...
Доповідна - як феєрія від Мефістофеля, надто епізод із потайним відео, де гумористичні пасажі. Дивом туди не ввійшли вислови з програм студії «95 квартал»...
Це тривожний сигнал про безладдя у вищій освіті України. Довго блукатимемо манівцями беззаконня?